Екскурсія «16 вілл і шляхетських садиб Львова»

ХХ ст. У 1907 р. тут по вул. Потоцького (тепер – генерала Чупринки) – основній артерії Нового Світу – проклали трамвайну колію. І хоча це суперечило ідеалові «міста-саду» Левинського, тим не менше посилило комфорт місцевих мешканців.

Найбільші архітектурні перлини Нового Світу – розкішні житлові хороми, яких тут чимало. Розповімо про декілька з них, які є обов’язковими для показу на екскурсії «Вілли Львова».

1. Вул. Чупринки, 50–52 – «замок Бєсядецького». Збудована 1901 р. фірмою Івана Левинського у стилі венеційської неоготики як житловий будинок на замовлення архітектора Йосифа Сосновського згідно його власного проекту; добудований 1907 р., тому має дві адреси. Це найскладніша та найімпозантніша споруда Нового Світу, з величезною псевдороманською вежею, офіцинами, стайнями і помешканнями для слуг, досі вражає своїми розмірами і розкішним декором. У міжвоєнний період тут мешкав відомий книгар і філантроп Францішек Бєсядецький та резидувало Товариство шанувальників книги, яке він заснував і очолював. Нині це багатоквартирний житловий будинок. Замок Сосновського-Бесядецького відомий кожному львів’янину, який бував на вулиці Чупринки. Тому вартує замовити нестандартну подорож Львовом будь-кому, хто тут ще не бував.
2. Вул. Коновальця, 47. Палац «королеви гіпсу» Йосифи Франц – найімпозантніша споруда дільниці Нового Світу, яка так і називалася – Францівка, в стилі необарокко, побудована 1893 р. Архітектор – Ян Перось. Йосиф Франц – успішний підприємець, який займався добуванням гіпсу; копальня гіпсу знаходилася неподалік, через те він перший з заможних львів’ян поселився в цьому мікрорайоні у 1856 році; у той час – ще серед боліт і городів. Розбагатів у зв’язку з інтенсивною забудовою Нового Світу, розпочинаючи з середини 1870х. Й.Франц не дожив до закінчення будівництва власного палацу і там мешкала його вдова Йосифа з дітьми. Палац «королеви гіпсу» відомий також своїм розкішним декором, скульптор – Едмунд Плішевський. Останній власник палацу – граф Мечислав Ходкевич і його дружина Феліція. Радянська влада націоналізувала палац й адаптувала його до потреб реабілітації спортовців. Нині тут – Центр спортивної медицини і реабілітації Львівської обласної ради. Екскурсія для львів’ян і не тільки передбачає відвідування цієї перлини в обов’язковому порядку.
3. Вул. Метрологічна, 2 – вілла Людвіка Вєжбіцького. Л.Вєжбіцький – інженер-залізничник, доцент Львівського університету та політехніки, історик літератури, археолог, мистецтвознавець, почесний президент Львівської залізниці. Дім збудований за проектом архітектора Альфреда Захарієвича (сина Юліяна Захарієвича, архітектора Львівської політехніки й видатного забудовника даного району) в притаманному Новому Світові модерному псевдоісторичному стилі (в даному випадку – закопанський стиль, Закопане – відомий донині польський гірський курорт) 1905 р. В радянський період – багатоквартирний житловий будинок. 2005 р. віллу придбала австрійська страхова компанія «Граве», яка відремонтувала будинок у популярному сучасному стилі «євроремонт». Внаслідок, він втратив частину свого декору; зокрема – унікальний настінний сонячний годинник. Тим не менше, вілла продовжує милувати око гармонією архітектурних форм, а також відновленим квітником. Найкраще оглядати її з вул. Івана Горбачевського, якою, власне, і підійматиметься група екскурсантів до району Новий Світ.
4. Неподалік, на вул. Котляревського, 27 – будинок консулату СРСР (1927–1939 рр.). Принаймні дві вілли Нового Світу окутані ореолом таємниці, ба навіть кримінальної таємниці, про що Ви почуєте на екскурсії львівськими садибами! Цей невеликий замочок збудований в 1906 р. за проектом Едмунда Жиховича на замовлення художника Зигмунта Розвадовського, зокрема, відомого акварелями середньовічного Львова. Віллу придбав уряд Української Соціалістичної Радянської Республіки для консулату СРСР. З відкриттям консулату у серпні 1927 р. будинок зажив новим бурхливим життям. Виконуючи вказівку Сталіна про переміщення «українського П’ємонту» зі Львова до Харкова, перші радянські консули провадили інтенсивну діяльність на предмет підтримки української культури: фінансували Наукове Товариство ім. Шевченка, радянофільську пресу, платили пенсії українським письменникам, влаштовували пишні прийоми. Так було до 1933 р., коли галичанин і колишній січовий стрілець Микола Стронський, секретар консулату, вчинив самогубство; а невдовзі бойовик ОУН Микола Лемик застрелив тут нового консульського працівника Олексія Майлова, якого прислали з Москви на вакантну посаду Стронського. Відтак львівське консульство СРСР перейшло на закритий режим роботи, а всіх попередніх консулів репресувало НКВС. Зараз це житловий будинок. Про цю історію ми розповідаємо на екскурсії «Львів патріотичний».
5. Вул. Чупринки, 21 – вілла «на Хресті», будинок Наукового Товариства ім. Шевченка. Черговий шедевр модерної архітектури, будівництво завершено 1900 р., архітектори Ю.Захарієвич, І.Левинський, М.Ковальчук. Під вікнами збереглася автентична керамічна плитка фірми І.Левинського та черепиця на шпильчастій вежі. У 1910–1920 рр. тут мешкав професор Плацид Дзівінський, математик і ректор політехніки. А в середині 1930х років віллу придбав журналіст Володимир Кузьмович, голова секретаріату Українського національно-демократичного об’єднання, депутат Сейму Польської республіки. Останнім власником вілли був Микола Островєрхов, який переїхав до Львова з Москви після війни – особа таємнича і містична. Педофіл, скромний працівник Львівського палацу піонерів, він якимось дивом нагромадив величезну колекцію мистецьких раритетів, які здебільшого походили з конфіскованого майна львів’ян, репресованих МДБ (що суперечить поширеній думці про те, нібито в період сталінізму корупції не було) та просто вкрадених речей. Він заповів свою колекцію Ермітажеві, дирекція Ермітажу звернулася до Львівської картинної галереї по експертизу, відтак розгорівся скандал. Тим не менше до кінця життя Островєрхов мав протекцію у вищих владних ешелонах Радянського Союзу і був похований 1989 р. з почестями у старій польській гробниці на Личаківському цвинтарі, конфіскованій спеціально для нього. Тепер кам’яниця є власністю Наукового Товариства ім. Шевченка.

Споруда була збудована в 1867 р. в необароковому стилі для старовинного роду литовсько-руських князів. Цікаво, що його будівництво коштувало майже ту саму суму коштів, що й зведення знатного палацу Потоцьких. До сьогодні збереглося лише одне крило палацу.