Пішохідна екскурсія «7 чудес Львова»

Театр був заснований в 1900 р. й декілька разів перейменовувався. Спочатку називався Великим міським театром, далі в 1939 р. – державним оперним театром, а в 1956 р. був названий на честь І. Франка. Однак в 2000 р. під час святкування 100-річчя діяльності театру його перейменували на честь С. Крушельницької.

Відомо, що будівля театру була зведена на річці Полтва, через те що в центрі міста майже не було вільного місця для забудови. Тому тут доводилось провести значні роботи та змінити річище річки. Будівництво Львівської Опери тривало близько 3-х років на кошти місцевої казни та простих мешканців міста, й становило більше двох мільйонів австрійських крон. А над її зведенням трудилися виключно самі кращі та найбільш талановиті майстри Львова та Європи.

Офіційно найкраща архітектурна пам’ятка Львова розпочала свою роботу 4 жовтня 1900 року. Однак перед цим, важливим елементом завершальної роботи було встановлення центральної завіси. Для пошуку майстра, котрий зможе створити шедевральну завісу, сформували цілу команду досвідчених спеціалістів, театралів, які, відвідавши велику кількість європейських театрів, звернули свою увагу на роботи відомого польського художника Г. Семирадського. Раніше він створював завіси й для кращих театрів Мілану та Кракова. Тому одноголосно погодились, що саме він повинен виготовити її й для Львівського театру.

Однак, коли завіса була готова й прийшов час розплачуватись за роботу та забирати її до Львова, художника чекала неабияка несподіванка – необхідної суми коштів для оплати просто не знайшлось. Майстер не знав, що робити в даній ситуації. Проте, побачивши наскільки сильно львів’янам сподобалася його робота, як вони протягом дня приходять до нього в майстерню та милуються нею, зрозумів – такого захвату він ще не бачив за весь час своєї творчості. Тому прийняв рішення подарувати свій виріб Львівському театру. З того часу, вже більше ста років «Парнас» доповнює видатну сцену опери.

Та не зважаючи на це, в житті театру не завжди все складалося так легко та безхмарно. Для прикладу в 1934 р. через важке фінансове становище театр закрили, а в грудні 1939 р. через зміну влади в ньому відбулася реорганізація, яка стосувалася оркестру, хору, балетної трупи… В той час змінилися також і солісти опери, серед яких з’явилися випускники консерваторій з Києва, Харкова та Одеси. В період війни театр не припиняв своєї роботи, сезон 1941–1942 рр. відкрився оперою «Запорожець за Дунаєм», а далі стали виконуватись опери здебільшого композиторів Італії та Німеччини.

Що ж стосується екстер’єру будівлі, котру сміливо відносимо до Топ-10 найгарніших споруд Львова, то ззовні вона виглядає дуже розкішно та помпезно. Можна сказати, що тут використано елементи різних архітектурних стилів. Головний фасад оздоблений композицією скульптур «Радощі та страждання життя». Також там можна побачити скульптури П. Войтовича, які символізують Генія музики (справа), Генія драми і комедії (зліва) та Глорії (Слави) в самому центрі над фронтоном з пальмовою гілкою в руках та крилами ангела. Головною особливістю останньої скульптури («Слави») є її округлий животик. Розповідають, що одного разу професор гінекології сказав, що на його думку статуя зображена вагітною, тобто натурниця з якої ліпили дану скульптуру на той час очікувала дитину. Однак, всі пояснювали це тим, що фігура виконувалася в ренесансному стилі й тому володіє такими кругленькими формами. Отож професор вирішив роз’яснити цю ситуацію та звернувся до скульптора, щоб той дав адресу жінки, яка в той час працювала натурницею для фігури. Так, приїхавши до неї, зрозумів, що не помилився. Біля жінки на порозі стояла маленька дитина. А далі на основі дати народження дитини йому вдалось довести, що дійсно на момент позування дівчина була вагітною!

Варто сказати, що фасад театру вражає багатим та різноманітним оздобленням із застосуванням колон, балюстрад, ніш, а також елементів скульптурної пластики. Особливістю є й те, що декорований та до дрібниць опрацьований не лише головний фасад, але й усі інші (бічні) фасади. За задумом театр було спроектовано так, щоб коридори і фойє мали максимально природне освітлення. Підсумовуючи все вищесказане, можемо сказати, що завдяки екстер’єру народний театр варто побачити на екскурсії Львовом 7 чудес.

Проте, інтер’єр театру дивує ніяк не менше, аніж її зовнішній вигляд. Адже Львівська Опера стала своєрідним згрупуванням усіх досягнень скульптури та малярського ремесла Галичини кінця XIX століття.

Прекрасне враження на своїх відвідувачів справляє затишний дзеркальний зал, в якому відразу ж кидаються в очі дзеркала, розташовані одне навпроти одного з метою оптичного розширення простору. Також, в цьому холі розміщені зображення, які символізують чотири пори року та скульптури видатних українських співаків. Слід сказати, що внутрішнє оздоблення споруди багате на позолоту (на неї витратили декілька кілограмів золота), різнокольоровий мармур, декоративні розписи та скульптури. Тут кожна картина чи фреска просто зачаровує своє красою та досконалістю.

Глядацький зал має форму ліри та поміщає в себе понад тисячу людей. Цікаво, що його зовнішній вигляд оформляли аж 10 художників. Неабияку увагу гостей привертає і неймовірної краси люстра та простір навколо неї, розділений на десять частин із різними зображеннями. Що ж стосується балконів, то один прикрашений десятками унікальних картин на сірому мармурі, другий тримають атланти, третій – герми.

Слід згадати й про чудову акустику залу Львівського Оперного театру. В наш час тут можна побувати на виступах не лише найкращих оперних та балетних колективів нашої країни, але й почути голоси всесвітньо відомих майстрів оперного співу. Цікаво, що віднедавна тут проводяться й Віденські бали.

Глинянське або В’їзна брама є структурним елементом потужної кам’яної стіни з бійницями і баштами, яка колись була пов’язана з кільцем фортифікованих міських споруд. Ця ж кам’яна стіна була однією з частин оборонного комплексу, що оточував Бернардинський монастир, що сусідить з костелом Святого Андрія, келійними, кузнею і стайнею. Монастир бернардинів творить єдиний комплекс з прилеглими фортифікованими будівлями монастиря, дзвіницею, пам’ятною колоною і ротондою над колодязем у подвір’ї.

В епоху Відродження він відігравав важливу роль у культурному житті міста. Ще в XVII столітті на його території ставилися п’єси Шекспіра, а зараз – проводяться джазові і класичні концерти. Італійське подвір’я у Львові стало домом для кількох старовинних експонатів. Так, якщо Ви тільки переступите поріг до нього, то справа в кутку самотньо стоїть старовинний дзвін «Ісайя», знятий з дзвіниці Домініканського костелу. Знаходиться тут він з 1940 р. Укінці подвір’я з одного боку – напівзруйнована скульптура найстаровиннішого лева Львова, який носить ім’я місцевого патриція Лоренцовича. Детективну історію про порятунок бургомістра шляхтичем Лоренцовичем Ви почуєте саме під час екскурсії 7 родзинок Львова. А події, котрі тоді відбувалися, зараз здадуться просто неймовірними! До речі, пошуки скульптури лева включені у квести Львова. Також, вкінці двору побачите оригінал та відтворену копію Львівської скульптурної композиції «Правосуддя», яка увінчувала стовп ганьби. Той постійно знаходився в південно-західному розі площі Ринок. При основі в нього були вбиті кільця, до яких приковували хуліганів, дрібних злочинців, п’яничок. Сама композиція представляла собою дві кам’яні фігури, ката та Феміди – богині правосуддя, розміщені спиною один до одного. Кат на витягнутій правій руці тримає меч, а Феміда із зав’язаними очима – терези. Вони символізують справедливість, адже якщо правдиві зізнання переважать брехню, то й відбудеться чесний суд.