Туристи під час проходження туристичними маршрутами центру Львова, дивуються тому факту, що всі його середньовічні кам’яниці мали або невеликі, або достатньо просторі внутрішні дворики. В часи Середньовіччя подвір’я мали більшу площу ніж зараз, бо багато офіцин та флігелів були побудовані та розширені у значно пізніші часи.
Чому ж тоді заможні львів’яни справді не забудовували внутрішні дворики додатковими житловими, господарськими, чи складськими приміщеннями? Це, до речі, дуже кидається в очі, коли гіди на екскурсії «Львів очима дітей» заводять туристів у деякі із середньовічних двориків.
Внутрішні дворики як захист дітей від викрадачів
На нашу думку, вільні внутрішні ділянки були необхідні не тільки для того, щоб власники кам’яниць могли відпочити від міського шуму, але й з іншої причини. Справа в тому, що в часи Середньовіччя криміногенна ситуація у Львові була страшенно небезпечною. Загрозу становили викрадачі маленьких мешканців міста, котрі перепродували дітей у рабство туркам, татарам тощо. Боячись за власне чадо, батьки забороняли діткам до досягнення підліткового віку виходити без супроводу за межі території будинку.
Таким чином, внутрішні дворики перетворювались на цілі «дитячі садки», адже діти прислуги теж там грались разом із нащадками власників кам’яниць. Малята страждали і нерідко хворіли через недостатню кількість сонячного світла, бо двори були оточеними кам’яницями, офіцинами і парканами висотою 2–2,5 м. Траплялись навіть випадки дитячого туберкульозу, але, на думку батьків, це все одно було безпечніше, ніж вихід на середньовічні вулички до купців, підозрілих приїжджих, викрадачів тощо. Дитина покидала двір лише тоді коли досягала підліткового віку і мала змогу самостійно дати відсіч злочинцю. Тому ми висуваємо таку гіпотезу, що це було місцем безпеки дітлахів і спокою їхніх батьків. На екскурсії «Дворики Львова» екскурсоводи розказують про це і показують частину таких двориків, серед яких вірменські, Італійський, кам’яниця бургомістра Гросваєра тощо.
