У свої 35 років я почував себе прекрасно, хоча все життя мав надлишкову вагу, а останні роки вона трималася на позначці 98-ми кг при рості 174 см. Я ніколи не думав про радикальне схуднення, але вважав: пару кілограмчиків скинути не завадить. З цією метою я час від часу ходив у тренажерний зал, де займався спортом, щоправда, без фанатизму. Тим не менше, за півроку занять я вже пробігав на біговій доріжці три кілометри за 15 хвилин! На жаль, через 3-4 години після кросу появлявся просто «дикий» апетит, я нічого не міг зробити з собою і через 1-2 дні вага поверталася. А ще через день-два міг легко набрати додаткових кілограм – два, якщо попадав на день народження чи інше свято до друзів, або родичів. Я пояснював собі це тим, що відвідував спортзал зрідка, раз в тиждень, тому ефект від фізичних навантажень вважав недостатнім. З часом я став заставляти себе ходити на тренування удвічі частіше. Яким було моє здивування, коли помітив повторення ситуації: мій шалений апетит після занять спортом не давав мені шансів на зменшення ваги!
Я почав щоразу частіше задумуватися над тим, щоб зробити щось кардинальне. Тому вирішив звернутися в одну з турагенцій Львова, котра займається походами в гори. Я уважно переглянув різні варіанти. Спочатку розглядав ті маршрути, де не потрібно було дертися високо вгору. Зокрема, мені сподобався маршрут на Пікуй. На жаль, у найближчі 2-3 тижні, як повідомила менеджер, в тому напрямку поїздка не планувалася… Тому, я вирішив ризикнути та замовив сходження на Говерлу за 1 день. Кажу «ризикнути», бо не був певен, чи дійду до її вершини. Проте, непогані, як на мою думку, результати 3 км пробіжок давали мені надію, що зможу подолати досить крутий підйом до найвищого піку Чорногори.
Замовив і не прогадав: я не тільки здійснив підкорення легендарної гори та побачив чудові краєвиди, але й дізнався багато цікавої інформації від провідника на Говерлу, п. Остапа, що призвело до абсолютної зміни підходу у моїй стратегії схуднення та, в кінцевому результаті, перехопленні ініціативи у боротьбі з ожирінням! Та, давайте, все по порядку!
У день поїздки я мав бути на площі Галицькій у Львові рано-раненько, оскільки вже о 6.30 мало відбутися відправлення автобусу на Говерлу. Через те, що я мусів раніше, ніж зазвичай, встати того ранку, то дещо неправильно розрахував час і не встиг поснідати, зате захопив приготовлену з вечора пару бутербродів та пачку родзинок. А ось в’язку бананів, які я попередньо закупив, взяти забув. Під час поїздки перекушувати в автобусі заборонялося, про це нагадав керівник групи, оскільки можна було легко засмітити салон й сидіння. Та й не особливо хотілося їсти, якщо чесно, бо, як-то кажуть, був ситий ще звечора. Оскільки 2,5 години до санітарної зупинки в Івано-Франківську сидів майже нерухомо на одному місці, то, навіть, коли всі вийшли з автобуса на заправці «WOG», снідати я не захотів. Купив собі тільки каву без цукру. При під’їзді до «Заросляку» почало смоктати «під ложечкою», але, так як наш гід делікатно попросив всіх не наїдатися перед початком походу, то я не став перекушувати. Далі був короткий інструктаж з техніки безпеки, взування гірського взуття, одягання відповідного одягу та вперед на штурм Говерли!
Підйом на г. Говерла хоча спочатку не виглядав стрімким, проте викликав у мене прискорене серцебиття практично відразу! З кожною наступною сотнею метрів здавалося, що стежина стає все стрімкішою, тому, коли був перший привал, то зітхнув з полегшенням. Їсти вже, а пити ще НЕ хотілося. З кожною наступною зупинкою почуття спраги посилювалося, тому кількість випитої рідини збільшувалася в арифметичній прогресії. Про їду вже не думалося! Поки дійшли до найвищої точки, то можна було викручувати футболку, ба, навіть, светр, настільки вони були вологими від поту!
На відпочинок, фотографування, милування пейзажами та обід провідник дав ¾ години. Перших півгодини, скажу щиро, я відхекувався і милувався пейзажами.
Справедливо кажучи, піднімаючись на Говерлу, я особливо не озирався в різні боки, бо хотілося бути хоча би в гущі групи. Деякі туристи відставали, але треба віддати належне нашому екскурсоводу, бо він на найкрутіших ділянках завжди чекав, коли підійде крайній. Я хоч не був в числі відстаючих, проте, навіть, доклавши усіх сил, догнати передніх не зміг.
Перших півгодини на найвищому оглядовому майданчику України злетіли, як 5 хвилин! Коли глянув на годинник, то зрозумів, що на поїдання канапки та чай в мене залишилося лишень 15 хвилин! Дивно, але їсти я й дотепер не бажав! Хотілося випити гарячого чаю, однак, за ним стояла величезна черга. Розуміючи, що для спуску набагато крутішим синім маршрутом потрібно буде чимало сил, а часу на перекус не буде, я просто «запхав» в себе хліб з маслом та ковбасою і запив джерельною водою з пляшки. Мене почали «мучити» два питання:
1. Де подівся мій ненаситний апетит, хоча я не снідав, як зазвичай, майже годину добирався до площі Галицької, 5 годин їхав в автобусі (включаючи санітарну зупинку, під час якої випив кави, котра, звісно, калорій не має), півгодини готувався до підйому, далі підйом тривалістю 3,5 год, на котрий витратив стільки сил та калорій?
2. Як тепер мені поступити, коли вернуся додому, щоб не набрати вагу знову?
Думаючи на цими питаннями, вирішив обережно розповісти про них нашому провіднику на Говерлу. Він мені дав короткі та вичерпні відповіді та поради, котрі прояснили ситуацію, навіть, допомогли мені в подальшому контролювати свою вагу!
Отже, як пояснив мені п. Остап, досвідчений провідник, відсутність апетиту була зумовлена кількома факторами.
По-перше, зранку й першу половину дня я перебував під дією такого собі міні-стресу. Спочатку, я боявся запізнитися на автобус, далі переживав, чи зможу піднятися.
По-друге, під час трекінгу, навантаження на різні типи м’язів, в т.ч. на прес живота, було настільки істотним, що призвело до тиску на органи травлення, а це додатково сприяло відсутності бажання поїсти.
Але, якщо його відповіді на перше питання приблизно збігалися з моїми здогадками, то його порада стосовно другого перевернула мій підхід до схуднення з ніг на голову та стала тим ключиком, який дозволив мені відтоді керувати своїм бажанням щось «погризти»! Він порадив за годину до їди випивати склянку теплої води, причому поступово, маленькими ковточками протягом 10-15 хв, аби різко не «розбивати» шлунок та приглушити почуття голоду, яке виникає після серйозних фізичних навантажень. Вирішивши довго не тягнути і знаючи, що повернуся того дня додому дуже пізно, а тому не зможу після прийому теплої водички вичекати годину до пізньої вечері, я почав її пити ще на заправці під час санітарної зупинки по дорозі додому. Ще один стаканчик гарячого чаю без цукру я взяв з собою в автобус. Пройшло 2,5 год після цього перш, ніж я переступив поріг своєї хати, але вовчого апетиту я все ще не відчував! Споживання теплої рідини за 1-2,5 год до їди допомогло мені не переїсти як вкінці виснажливого у зв’язку зі сходженням дня, так і в наступні дні. Через чотири дні я помітив, що вагу, втрачену під час походу на Говерлу, я так і не набрав знову, що мене дуже втішило!
Але є ще одна порада від п. Остапа, котра дозволяє мені ефективно боротися з надлишковою вагою, коли не маю змоги часто відвідувати тренажерний зал, або здійснювати прогулянки на природі. Йдеться про міні-голодування, тобто відсутність сніданку зранку, а надалі старатися здійснити перший прийом їжі якомога пізніше: о 12.00, чи 15.00, чи пізніше, але без шкоди для здоров’я. Міні-голодування справді приглушує апетит! Воно також дає змогу успішно боротися з набором лишніх кілограмів. Тому, велике дякую гіду за пораду!
Відтепер я всім рекомендую екскурсовода на Говерлу п. Остапа, котрий вже багато років працює в турагенції «Топ тур Львів»!
До того ж, я особисто час від часу продовжую користуватися послугами згаданої агенції і дуже задоволений рівнем їхнього сервісу та унікальними турами, котрі вони пропонують!
