В даній статті хочу розповісти про те, як минулого року ми з друзями побували на озері Синевир Закарпаття. Це була наша перша поїздка у Карпати, та, зокрема, на високогірне Синевирське озеро.
Отож, не довго думаючи, ми зібрали усі необхідні речі, й відправились у мандрівку. Але перед цим, начитавшись відгуків людей, про те, як важко туди добиратись (звісно ж, якщо у Вас немає власного транспорту), все ж таки вирішили владнати усі ці питання наперед, щоб надалі, без зайвих клопотів насолоджуватись відпочинком. За допомогою звернулись до туристичної компанії «Топ-Тур Львів» (знайомі про неї розповідали не раз), де нам радо допомогли у цьому питанні, забезпечивши автомобілем та надавши цікавого гіда – пана Володимира з милозвучним галицьким акцентом.
До речі, як показала мандрівка, зовсім недаремно, адже добиратися до озера Синевир не так вже й просто. Спочатку потрібно доїхати до Міжгір’я, яке розташоване у двох сотнях кілометрів строго на південь від Львова, від нього до села СинПоляна, а вже звідти – кілька кілометрів на північ, безпосередньо до самого озера. Тому маючи машину та власного гіда, відчували себе, так би мовити, добре «озброєними».
Шлях до озера, хоч і не близький, та для нас він минув дуже легко, можна сказати, на одному подиху. Пейзажі! Повітря! Це щось просто неймовірне! По дорозі ми часто зупинялися, щоб зробити фото на фоні місцевої краси та багато спілкувалися з нашим гідом, який з кожним кілометром все більше відкривав перед нами досі ще незвідані Карпати. Погода в цей день була просто прекрасною, та потішила відсутністю опадів. Дещо засмутив нас лише стан місцевих доріг, якість яких, «м’яко» кажучи, залишає бажати кращого, але це дрібниці в порівнянні з усіма вище згаданими перевагами.
Тож проїхавши «добрий» кусок дороги, зупинились в Міжгір’ї, де смачно перекусили в місцевому ресторані «Смерекова хата» (ціни, до речі, тут невисокі). А вже через деякий час добрались до села Синевирська Поляна, а потім і до входу в парк «Синевир». Далі ми вирішили залишити машину тут, і, не шкодуючи ніг, піднятися до озера пішки (близько 1 км вгору), про що зовсім не пожаліли, оскільки піднімаючись, мали змогу розглядати чарівні місцеві краєвиди.
Однак, ще більша краса, чекала на нас попереду, – головна ціль нашої поїздки, – мальовниче озеро Синевир Карпати. Тому вираз «Краще один раз побачити, ніж сто разів почути» саме про нього. Його надзвичайна, мальовнича краса просто заворожує. Зелено-блакитний Синевир майже завжди в тумані, через який пробивається сонце та створює на поверхні озера тисячі сонячних доріжок. Емоції та враження просто не описати!
Що ж стосується проживання, то ми жили в селі Синевирська Поляна в приватній садибі, що за два кілометри від озера, звідки до Синевиру веде мальовнича гірська дорога понад річками та пасовиськами. За бажанням, тут можна готувати для себе і їжу (спочатку ми так робили), далі ж харчувалися в місцевих колибах, розташованих навколо озера. Там, пропонуються страви місцевої кухні – смачний банош, вареники, млинці з чорницями та багато іншого. В середньому, це 40-60 гривень за страву.
Цікаво, що навколо озера є стежка, по якій, за хвилин 20, можна обійти його довкола та помилуватись ним з усіх сторін. Не дивлячись на те, що на озері завжди повно туристів, тут легко можна знайти куточок, щоб побути наодинці з природою. Недалеко знаходиться і сувенірна лавка, де можна придбати щось на згадку. Також, неподалік Синевиру розташований Центр Реабілітації ведмедів, куди тварин завозять з усієї країни та допомагають відновитися після життя в неволі і жорстокого поводження людей. Там, до речі ми теж побували. Душа просто радіє, бачачи, що існують такі місця, де допомагають беззахисним тваринам.
Отож, усе, що потрібно для хорошого та приємного відпочинку на свіжому повітрі, можна знайти тут. Від мандрівки у нас залишилося багато позитивних вражень, тому ми неодмінно повернемось сюди знову для екскурсії на Синевир.
