Свою розповідь хочеться присвятити особливій перлині Українських Карпат – озеру Синевир, а також, нереально красивій природі цього місця. Важко сказати, що нас вразило більше під час даного походу, – саме озеро, що розлилося на висоті 989 м над рівнем моря, чи ж дивовижний шлях до нього. Адже дорога до цього «дива», весь час просто вражала: горді гори, могутні дерева, швидкі струмки та багата різнопланова природа з прекрасним тваринним та рослинним світом…
Наш маршрут розпочався із селища Міжгір’я, звідси до озера 32 км мальовничої дороги. Отож, не гаючи ні хвилинки часу, вирішили впевнено крокувати до наступного пункту нашої мандрівки – хребта Кичери. Хочу сказати, що підніматися на нього було зовсім не важко, ми весь час йшли по польовій дорозі без великих перепадів висот. А от, що насправді нас вразило, так це те, що з цього місця, відкриваються неймовірні краєвиди, від яких просто перехоплює дух. Дійшовши приблизно до середини хребта, ми розгледіли колиби місцевих пастухів, біля яких вирішили зупинитись, щоб пообідати та поповнити свої запаси з водою. Після чого, трохи перепочивши, продовжили свій маршрут по Кичері.
Далі, майже до самого Синевирського перевалу (одного з наймальовничіших куточків Закарпаття), ми пройшли по добре втоптаній польовій дорозі без жодних проблем, незважаючи на те, що й зустрічали на шляху маркування червоного кольору. З кожним кроком, перед нами відкривалися все нові й нові панорами, які так і хотілося зафіксувати на камеру. Ще приблизно півкілометра по трасі до входу на територію природного парку, а далі вже розпочався маршрут на озеро Синевір, який пролягав через гори Кам’янка (1578 м) та Озірна (1495 м). Хочеться сказати, що на даному маршруті можна зустріти велику кількість різноманітних рослин та тварин, зокрема й таких, що занесені до Червоної книги України. Також, по дорозі ми мали змогу насолодитись безмежними полями чорниці та малини, спробувати їх на смак та наїстися так, щоб на наступний день вже точно не хотілося! А ще, на додачу, ми назбирали багато грибів, які потім стали для нас, головним інгредієнтом смачної вечері. Отож, коли ми все ж таки дісталися до підніжжя гори Кам’янка, то вирішили там заночувати. Тому, облаштувавши місце під нічліг, розклали вогнище та приготували дуже смачну вечерю із грибів, цибулі, сала та інших продуктів, котрі мали із собою. І в результаті, чого й слід було чекати, вечір затягнувся до пізньої ночі – з балачками, байками, цікавими історіями та піснями біля багаття. Ранок наступного дня зустрів нас прекрасною погодою, тож хороший настрій на весь день для нас був просто гарантованим. Поснідавши та спакувавши рюкзаки, вирушили далі. Попереду нас чекав підйом на гору Кам’янку – крутий, але не довгий, тому приблизно через півтора години ми були вже на вершині. Хочу сказати, що саме в такі моменти добре розумієш, що десь там, внизу, залишається суєта і буденність, метушня, переживання через дрібниці, а тут тебе огортає виключно велич та спокій природи. Та недовго милуючись місцевою красою, рушили далі. Зійшовши в долину, та пройшовши ще декілька кілометрів, вирішили трохи зупинитися та перепочити. Далі на нас чекав останній ривок на хребет, а потім, на гору Озірна, з мальовничими краєвидами та синім плесом легендарного озера внизу.
Спустившись з гори у густий смерековий ліс, а вже звідти по добрій стежці вийшли на полонину та дійшли до місцевих колиб, де знову запаслися чистою водою. Так, хвилин через тридцять, зійшовши по дорозі, перед нами, аж не вірилось, стояла ціль нашого походу – живописне озеро Морське Око, оточене навкруги могутніми столітніми деревами. Цікаво, що невдовзі після нашого прибуття, Синевир показав себе у всій красі: небо нахмурилось, у воді відзеркалилися сталеві хмари, гілки на деревах заколихалися. Однак, навіть у такі хвилини в ньому було щось дуже особливе та заворожуєче… Далі ж, на нас чекав хороший відпочинок біля озера, смачна карпатська вечеря та гора незабутніх вражень від побаченого в поході.
