Назва міста Львова абсолютно по-різному звучить різними мовами. Найстаріші назва Львова, які звучить по-латині – Leopolis, або Cilitas Leona. Німці називали наше місто – Leonburg, або Lemberg, турки – Illi, або Illibot, греки – Leontopolis.
Першим містом на теренах Львова було княжий град. Про поселення раніших часів на цьому місці мову не ведемо, бо не зрозуміло, наскільки великими вони були і, навіть, складалися вони з якихось районів, чи були однією компактною заселеною територією. В часи княжого Львова існували дитинець (де був оборонний Високий замок), підгороддя, окольний город (передмістя). Окремо існував монастир Св. Юра в XIII ст. Місто розбудовувалось на південь, на схід не розвивалось, бо було небезпечно, через напади монголо-татар, а потім і татар та інших завойовників. Фактично, найсхіднішою частиною Львова тоді була гора Високий замок, яка зі сходу круто обривалася аж до рівня тогочасного Волинського шляху. Тому, на випадок небезпеки, ті, хто поселилися би на схід від гори не змогли б ні вчасно врятуватися, ні отримати військову, чи транспортну підмогу.
З півночі Львів завершувався передмістям з центральною П’ятницькою церквою, яке, однак, скоріш за все обгородженим не було.
На панорамі княжого Львова, яка зараз експонується в підземеллях костелу єзуїтів, видно, що на горі Високий замок знаходився кам’яно-дерев’яний замок князів Данила і Лева Галицьких XIII-XIV ст. Під цією горою є набагато нижча і пологіша гора Будельниця, на якій були збудовані укріплення, в межах яких проживали бояри й княжі воєводи. На схилі Будельниці були закладені князівська церква Св. Миколая, а на схилі Замкової гори – монастир Св. Онуфрія. Довкола храму Св. Миколая та на південь від нього сформувався посад ремісників та торговців (Підгороддя). На його найплоскішій частині виникла площа Старий Ринок. Торгово-ремісничий посад з площею Старий Ринок був обгороджений валом і частоколом. З південного боку огорожа йшла по краю підвищення над потічком, що протікав теперішньою вулицею Івана Гонти і впадав у річку Полтву в районі стику сучасних проспекту Свободи і площі Князя Ярослава Осмомисла.
Власне, даний потік відділяв Підгороддя від Окольного граду (передмістя), також обгородженого валом і частоколом. Якщо уважно придивитися до панорами, то будь-який знавець історії середньовічного Львова легко помітить, що межі окольного граду повторюють межі міста, заснованого там в середині XIV ст. польським королем Казимиром III. Є численні документальні підтвердження того, що в князівські часи територія, яка зараз часто характеризується, як середньовічний Польський Львів, була щільно заселеною:
1) Підвали Домініканського костелу складені з грубого каменю-пісковика в романському стилі. Деякі вчені вважають, що кладка була здійснена у 2-ій пол. XIII ст. для побудови князівського палацу Лева Даниловича, або найголовнішого кафедрального собору міста і держави. Ясна річ, палац наймогутнішого правителя Галичини того часу, або кафедральний собор з міркувань безпеки не могли бути збудовані за межами міста.
2) Від північно-західного кута площі Ринок на захід іде вулиця Шевська. Ця вулиця, найімовірніше, є старішою від самої ринкової площі, бо носила цю назву ще до завоювання міста Казимиром III. У часи польського панування тут жодних шевців не було, отже назва ця йде ще з давньогалицького періоду.
3) Нижній ярус підземель гарнізонного храму Петра і Павла вибудуваний з каменю, і на думку деяких археологів належить до періоду пізнього Галицького князівства 1-ої пол. XIV ст. Теза ця, однак, є непереконливою, бо з документальних джерел відомо, що костел монахів-єзуїтів у Львові, а також їхній колегіум будувався на місці розташувань 12-ти середньовічних кам’яниць. Вряд чи єзуїти стали би будувати свій масивний храм на фундаментах даних будинків, оскільки ті просто не витримали б ваги нової будівлі. Навіть, якщо припустити, що таке було можливим і фундаменти старих кам’яниць увійшли в систему нової основи, то не факт, що вони датувалися князівським часом. На момент будівництва єзуїтського храму пройшло три з половиною століття з часів завоювання Галичини поляками, тому дуже й дуже малоймовірно, що князівські фундаменти могли дійти до того часу взагалі.
4) Численні археологічні розкопи свідчать, що люди жили в квадраті, окресленому вулицями Л. Українки, Підвальною, Валовою й проспектом Свободи, ще у XII-XIII ст.
5) Також на це вказують численні середньовічні літописи та хроніки, зокрема «Потрійний Львів» Бартоломея Зиморовича.
Незважаючи на те, що вивченню давньоруського міста у нас присвячена спеціальна програма, під час проведення екскурсії по Львову, а також його підземеллями наші екскурсоводи згадують про ті далекі події та показують місця, пов’язані з нашим княжим минулим.
