У Львові та багатьох інших містах України вже в 14-15 ст. існували цехи гончарів, про що є згадки у письмових джерелах, хоч найдавніший статут львівських гончарів припадає на 1523 р. В гончарських цехах працювали переважно місцеві майстри. Технологія виробництва, починаючи від завозу матеріалу з певних родовищ і кінчаючи способами випалювання (складний і простий), або застосування матеріалів для поливи також регламентувалися цехом. Завдяки цьому різні будівельні гончарні вироби – цегла, черепиця, пічні кахлі були досить високої якості і якщо їх не знищили війни, чи людське варварство, то збереглись до нашого часу в прекрасному стані.
Наприкінці 16 ст. досить високого рівня досягає техніка обробки каменю, зокрема, пісковику та вапняку. Їх інтенсивно використовували в будівництві на території південно-західних земель України, бо тут були значні поклади. Крім того, у Львові в оздобленні інтер’єрів застосовувався ще й алебастр. На відміну від мармуру, він піддатливий до впливу зовнішніх умов: з часом чорнів при перебуванні на відкритому повітрі.
Найпоширенішим видом кладки з каменю, зокрема в численних оборонних спорудах Заходу України, була кладка на вапняковому розчині з грубо обробленого, т. зв. «дикого», каменю. У Львові таку кладку також використовували, але тільки як фундамент для наступних шарів кладки.
Тут була більш поширена кладка з правильно обтесаних брил. Відомий був також змішаний спосіб кладки – з цегли й каменю. Вежа крамарів у Львові є яскравим прикладом комбінованої кладки. Фундамент викладено з грубого нетесаного каменю. Оскільки вежа знаходилася в зруйнованому стані до моменту здобуття Україною незалежності, то відновлювали верхню частину фундаменту вже з більш-менш тесаного каменю. Згідно з старовинними малюнками та описами середня та верхня частина вежі були цегляною. Тому саме такою її і відновили.
До речі, екскурсія по древньому Львову передбачає показ Вежі Крамарів та розповідь про неї.
Нерідко цегляні стіни облицьовувалися каменем. З нього робили й окремі деталі – карнизи, пілястри, обрамування вікон та дверей, звичайно трактовані в класичних формах, де часто застосовувалось орнаментальне, або геометричне різьблення. На площі Ринок таке обрамлення ще здаля видно на будинках, зокрема, №37 і №38.
Ліпні оздоби, орнаменти та деталі на фасадах будівель, мабуть, через їхню нетривкість майже не вживалися. Частіше вони використовувалися в обробці інтер’єрів.
Високого ступеня розвитку досягла художня обробка металу. Збереглося чимало зразків дверних полотен, або металевих грат, різної металевої арматури, побутових речей, оздоблених мотивами, зокрема, рослинного орнаменту.
Таким чином, набирайте в інтернет-пошуку «екскурсії львів», а по приїзді гайда з нами древніми королівськими вуличками!
