Ще за княжих часів у середньовічному Львові знаходилася церква Успіння. Ізидор Шараневич та Ігнатій Ходиницький стверджують, що вона знаходилася на місці теперішнього Латинського кафедрального собору. На їхню думку, польський король Казимир III розпорядився знести православну святиню, аби розчистити місце для будівництва римо-католицького храму. За іншими даними, вона була спалена польськими солдатами того ж таки Казимира III під час його першого нападу на Львів у 1340 році. Ось таку трагічну долю мала перша православна церква Успіння у Львові.
Однак, серед українського народу не зникла пам’ять про свою церкви, названу в честь Успіння Матінки Божої. Маємо згадки від 1421 р. про муровану церкву під такою ж назвою, яка вже була у Львові. Простояла вона до 1527 р., коли її знищила найвідоміша львівська пожежа. Православна громада намагалася своїми силами реконструювати храм, однак в 1547 р. він «розпався на полы».
Автором нової мурованої церкви був зачинатель львівського ренесансу Петрус Італюс (Петро Італієць), якого в актах величали Муратор Регіус, з міста Лугано. Будувався храм в 1555-1559 рр. (за іншими даними з 1547 р.). Але 1571 р. церква і вся Руська вулиця стали жертвою нової пожежі. Вигляд церкви зберігся лише на печатці братства кінця XVI ст. Із цього зображення видно, що споруда була досить могутніх форм, покрита двосхилим дахом, над яким здіймалися три бані. До особливостей храму відносились такі елементи, як ритмізований фриз, очевидно, аркатурний, два контрфорси, що підпирали бокову стіну, та завершений фронтоном портал з арочним прорізом. Архітектура, як видно, відзначалася компромісністю. Тут зустрічалися середньовічні форми з традиційними – тридільність інтер’єра, на чому особливо наголошував ктитор церкви, молдавський господар Олександр Лапушняну, а також нові ренесансні ознаки – портал. Остання деталь виявилася перспективною і багатозначущою, до якої замовник, українська громада, що почала групуватися у братство, на тому етапі могла поставитись без належної оцінки, задовольняючись лише фортечною міцністю як важливою вартістю споруди. Але така компромісність була характерною ознакою будов Петруса Італюса.
Отже, збудована Петрусом Італюсом Успенська церква у Львові уособлювала риси зодчества Ломбардії та української дерев’яної архітектури. Така половинчастість архітектурного образу церкви згодом була причиною знеохочення братчиків до її збереження, бо, виявляється, руїни храму можна було ще відновити. Та через двадцять років братство вирішить збудувати більший й художньо значимий храм.
Початок будівництва стверджував договір, укладений 1591 р. братством з архітектором Павлом Домінічі Римлянином. Будівництво проходило у тяжких та несприятливих умовах і розтягнулося майже на сорок років. Перешкодами були стихійні лиха, переважно пожежі, та негативне ставлення магістрату й окремих католицьких патриціїв (варто згадати крадіжку-конфіскацію каменю для церкви бургомістром Львова, римо-католиком Павлом Кампіаном для побудови своєї родинної каплиці), і недостатність коштів.
Тим не менше, після довгих 38 років будівництва постав якісно новий храм, що своєю красою затьмарив всі попередні, та дійшов до наших днів практично в незміненому вигляді.
Якщо бажаєте побачити багатостраждальну святиню, де молилися десятки поколінь православних віруючих, та послухати про неймовірну історію її будівництва, то набирайте в інтернеті «Львів екскурсії» і Вам покажуть та розкажуть про неї та інші загадкові місця міста.
