Автор: народний художник Степан Іванович Чуприна, написав 27.09.88р.
Для старших віком, які ще це пам’ятають.
Присвячую пам’яті великих ярмарків у Степані на вічну пам’ять мойому вчителеві Андрію Матвійовичу Демидюку, який навчив мене ще школярем запам’ятовувати діаманти нашої великої української культури.
Тьма народу на Ярмарок В Степань наїжджає,Який краєвим центром торгівлі на Поліссі буває,Кричать криком на Ярмарку, гомонять, регочуться,Глухне кожен, хто там є, але йти звідти не хочеться!Волів ведуть Кричеляне й Корощане, і Вербчане,Свиней везуть і Міжане, Немовичане й Городчане.Вони ведуть і корів, бугаїв та коней,Ще й везуть кабанів, та все, що на полі!І пшеницю і овес, і ячмінь, і гречку,Жита, проса і муки на возах здалечкуЗнову ідуть і Стидінці, Комарівці, Бережане,Гута, Яполоть і Злазне, Золотолин й Деражне.Де Любаша, де Костополь, де Тучин, де Клевань –Всі ті села, близькі й дальні, йшли і їхали у Степань.І все йдуть і їдуть люди, з усіх усюд, куди не кинь:Із Луцька, Ковеля, Дубровиці, Сарн, Маневич, Бережниці.Володимирця, Рафаловки, Колок, Ремчич, Цепцевич і Чакви –Все йшло, все вело, все їхало, чим було.Були люди з Корця, Ровна, Ківерець, Рожищ та Оликі,Цумань, Млинів та із Гощі – все тяглося як на Прощу.І от ми в центрі на ярмарку, на Ринку у Степані,Забитому до краю, ніде і кроку ступити.Продираємось і чуємо – хтось кричить, як з переляку:«Як за дармо! І єще рас за єден злоти!»Кричить «Крикун» із Варшави, навіз залежалих товарівДосить добре вторгувать би в Степані на цій виправі.Високо так виліз бідний, обложився товарамиІ кричить що має сили й вимахує рукавами.«І єще рас за єден злоти!» – і начинає показувати:Бритву, пасок, ніж столовий, панчохи аж до Кійова,Цукерки й мармелади та інші дешеві товариВсі кричать «Пане Давид! Дай мені!» і тичуть гроші«І єще рас як задармо» – кричить і дещо розкидає,Гребінці і гаплики, завушниці й гудзики,Жмутом все летить в пісок, щоб більше заманити люду,
А ми хоч малі та проворні в цій пилюці лазити годніЩоб побільше ухопити «дефіцитів» на сьогодніАх, надоїв вже цей «крикун», йдемо геть від нього,Другий гукає: «Беріть-но шинку»! А той заволує до сала,А той до в’юнів, а той до ковбас, все у всіх, мов на розхват.Ой то ярмарок — картина, для такої події мало днини!Не то, що все іскупить, а все перебачить трудно.Тут і бочки, кухлі й горшки, чоботи юхтові добрі.Кінська упряж, шлеї, лійці, і здорові хомутиБаньки, рами і барила, тут і плуги та точилаГрабки, граблі, кісся й вила, борони й соховилаВсього й не перелічиш та не перебачиш:Тут і ярма з занозами, коси і серпиТут і бабки й молотки і залізо на вози.Є в продажу і решета, сита, коші, коробки й крісла.Бочки двох і трьох-корцові, гарнці з відро і пудові і чверткові.Що тут посуду гончарного і бондарного та снасти столярної,Та хай йому біс усьому, нащо його все лічить!Краще б його перебачить та може що і собі купить.Йдемо далі, як тут бачим: повний шинок у Болека,Хто вже вспів щось розпродати, каже горілочку наливати.Хтось кричить «Ідем до Грина», в нього каже «добра риба».А той гука: «йдем до Гляйфа на сальцисон».Прорвалися ми знов на Ринок, наткнулися на гру в бляшки.О! Тут вже грають на золото:«Хто замітить букву «А» – виграє втридорога!»За свойого п’ятака один дядько продав вола,І так збоку приглядався, думав: «ще п’ятачок знадобився б!»Як схватиться: «Я кладу золотого п’ятака!Я таки замітив добре, де то саме буква «А»!Раз! – рукою на ту бляшку, думав, певне, що вже вигравТа відразу як підняв – не побачив букви «А».Що ж, пропало — раз програв!Вже немає пів вола, скоро цілого нема!Ох! Де візьметься його баба, як не бухне його в плечі:«Старий дурню! Виграв дулю за вола!» та давай старого бити,Кулаками молотити, з усіх боків злословитиРегот, сміх і крик, і плач, в цю мить хлопці зматалисяТабуретку і за бляшки, де ж ти будеш їх шукать!Продираємось все далі й далі, чуємо: сліпі кобзарі граютьНа кобзах і бандурах, лірах й катеринках,Одні стоять похмурені, другі в сльози плачуть,Бо ж про горе і про муки кобзарі співають.Продерлися вулицями з Ринку аж на вигон,Куди не глянь — скрізь ярмарок, людно скрізь, набито!Що тільки не зустрінеш – тут все продається!Кури й півні в клітках, сало й масло і яйця по відрахТут і зерном, і плугами і боронами торгують,Тут і рала, і вози оковані і голі!Тут зимовиї файтони, і санки двойчакиІ гринжоли невеликі й добрі васажки.А скільки коней показових наводили вистігових,Ваговозів, рябих на масть і жеребців крутошиїх!Не так легко ходить нам було таким малим «соплякам».Туди ступиш – воли й коні, туди підеш – бугаї!Перебігли аж до кузьні, щось там крик і регот чути,Дубінець Кричильський – Камачур Канадський,Одною рукою окованого воза підніма.І то дешево дуже, всього-навсього,за одну пляшку горілки заложився,В одну мить віз на плечах його опинився!Ото диво — ахнуло все! Де в одній людині стільки сили є?!А люди ідуть, їдуть і йдуть, все на ярмарок у Степань,Не забудьмо, що й циган наїжджало уймаНочували в оболонні в шатрах з дітьми шумно,Цілу ніч вигукували, зустрічали ярмарок.А лошата з дзвониками, що на шиях дзвенькочутьЩоб вовчуга не прискочив, не схватив ун’очіПо хатах собаки лають – таке вони мало чули,Цілу ніч і аж до ранку гавкають без перестанку.Люди їхали і в ночі місце добре захватить,Погодувать все, що в продаж, напоїти, відпочить.Все тяглось в один Степань, видовисько страшне:Не чуть було й свого слова, а не то чужого!Страшний гул, крик і рев по вигонах, по вулицях.Скрізь і всюди все забито – ніде повернуться!
Таких дивних ярмарків в року мало було:На Варвару, на Проводи, на третій день Трійці.На Десятуху ще може, а то і того меншеНа Десятуху боялися дальні вириватьсяЧасто злива «Іванова» могла «впеченяться».Злива Іванова перед Петром так надоїдалаЧерез річку Добрицю вода воза затопляла.А з близького пониззя все воли ведуть воли,Та такі вони здорові, височенні й круторогі.А Корощане навчили теж і Янкеля свого,По отаві випасувать шестидесятипудових.Корощане?! І Кричеляне не менше давалиТого м’яса волового, скільки його мали!Все тяглося на Ярмарок, а купці наїжджаютьІ в Малинськ та Антоновку воли відправляютьА вони такі здорові, здоровенні в тонну!А їх сотнями відправляють, як в бочку бездонну!Приїжджають фай(е)тонами варшавськії купціЗакупляють волів море, бичків, телиць і кабанів.То все куди?! На Варшаву і по всій Европі!Як не кажи, наше сало смакує у всякому роті!На Ярмарку все кричало, Ревло та Іржало.Ви скажете, чого ж то так, чого здура всі кричать?А я скажу, як я там був, що тільки зранку на ЯрмаркуЛюдський говір чути, а далі ревом беруть усі ті твариниБо вдесятеро сильній кричать від людини!І ніхто нікого на ярмарку почути не може!Хіба тільки, як на ухо крикнеш – ото тільки й спасу!Той Ярмарок з тим ревом-криком в ухах дзвенів ще кілька днівХто тільки раз побував там, запам’ятав, як скільки жив.Ярмарок мав і свої закони: купив-продав і суд не брав.І пішов великий ярмарок цей у пам’ятку старовини,Патріархом скоро буде це предиво давнини.А тепер воно й згодилось, Щоб іще хтось прочитав,ніби теж побачив на яву теє диво, що я описав.
