Розповіді про тяжке життя знедолених прошарків суспільства в давні часи включені в туристичні маршрути Львовом.
Одна з них стосується важкої боротьби підмайстрів друкарів – складачів за підвищення заробітної плати. Оскільки їхня боротьба піддавалася постійній компрометації зі сторони власників газет, підмайстри змушені були опублікувати відкритий лист, де пояснювали причини своєї боротьби і який наведений нижче:
«Плакати, що повідомляють про припинення випуску газет, та газетні статті про змову друкарів-складачів, розраховані на те, щоб увести в оману громадськість, неознайомлену з нашим становищем, спонукали нас до того, щоб вияснити і винести весь хід нашої справи на суд громадськості.
Тому що газети не виявили бажання взяти під захист нашу правоту, мусимо обмежитись якнайкоротшим роз’ясненням справи.
Наша заробітна плата протягом 40 років держиться на тому самому pівні. За ці роки суспільні відносини, як відомо, помітно змінились: значно підвищилися ціни на квартири, одяг і т. п.
Хоча в 1848 р. дещо підвищили нашу платню, але після катастрофи знизили її ще більше, а в 1859 р., при заміні конвенційної валюти на австрійську, знов її, де лише вдалося, обрізали. Тепер плата за нашу працю знизилась настільки, що при сучасних стосунках неможливо заробити на покриття найбільш необхідних потреб.
Ми, змучені цими обставинами, уже два роки тому вирішили запобігти матеріальним злигодням. 3 метою врегулювання платні ми склали список розцінок і 3 жовтня 1869 р. пред’явили його п[анам] власникам, орендарям і управляючим друкарнями, щоб вони розглянули їx і прийняли. У цей час було багато роботи і ми могли шляхом примусу вибороти навіть вищу платню, однак діяли помірковано і лише декілька разів просили згаданих панів полагодити цю справу. П[ани] власники друкарень, як вони твердили, не мали вільного часу і зволікали справу протягом трьох місяців. Під кінець грудня, внаслідок натиску з нашого боку, вони дали відповідь, накидаючи нам тимчасово віденські розцінки, які, однак, були настільки занижені, що не могло бути й мови про їх прийняття. У відповідь на це 6 січня ми вручили п[анам] власникам друкарень прохання, щоб замість запровадження пропонованих ними тимчасових занижених віденських розцінок платили нам за розцінками, запропонованими нами раніше. У результаті цього в деяких друкарнях виплатили згідно з нашими розцінками вже 8, а в усіx інших 15 cічня. 16 ц. м. п[ани] власники друкарень провели нараду в справі розцінок, протокол якої прислали нам для ознайомлення. Наша комісія негайно зайнялася порівнянням даних у протоколі з нашими розцінками, пішла на всі можливі поступки, а рішення винесла на обговорення загальних зборів, які відбулися 20 cічня в присутності державного комісара. Проект, опрацьований комісією, прийнято як інструкцію для делегації, що повинна була провести переговори з панами власниками друкарень. Пани власники друкарень викликали нашу делегацію для переговорів на 23 січня. Однак напередодні, тобто в суботу 22 ц. м., уже не захотіли виплатити нам за нашими розцінками; у деяких друкарнях ми взяли лише аванс, а в деяких взагалі не одержали жодної зарплати.
Основне спірне питання таке: працівники вимагають 17 центів за 1000 літер або 19 за 1000 знаків; це розраховано так, що добрий складач, набираючи 10000 літер в день, згідно з нашими розцінками, може заробити 1 золотий 90 центів за 10 годин безперервної праці [що, на жаль, у нас буває дуже часто]. А пани власники друкарень змовилися, потиснули собі руки, дали слово честі, про що декілька разів нагадували нашій делегації, i, не бажаючи піти на поступки, відкинули обрахунки на літери, даючи лише 18 центів за 1000 [знаків]; один з-поміж тих панів пропонував уже 18,5 центів за 1000 [знаків], але інші пани перешкодили йому в цьому, пояснюючи, що це утруднило б розрахунки. Після закінчення спільної наради п[ан] др. Г. Ясенський зачитав від імені власників друкарень таку резолюцію: «Панове, скажіть своїм колегам, що ми не відступимо від нашого спільного, прийнятого сьогодні рішення; а якщо ви з ним не погодитеся, тобто на 18 ц[ентів], тоді ми позамикаємо всі друкарні!» Так заявили в неділю об 11 годині 30 хвилин ночі, а вже в понеділок увели в дію. Наглядав за цим особисто пан др. Г. Ясенський, бігаючи від одної друкарні до іншої і закликаючи власників замикати їх. [Пани] власники заявили нам, що замикають друкарні, тоді як насправді вони видають четвертинки газет, використовуючи для цього дітей [учнiв], яких мучать і виснажують їх здоров’я вже з молодих років. Не залишилось і нам також нічого іншого, як солідарно згуртуватися і таким чином захищати наші найсправедливіші вимоги.
В обличчі цього факту деякі особи даремно обкидають нас болотом, що ми нібито домагалися надто високих розцінок та що нас підбурювали з Відня і т. п.; понад 100 осіб разом зі своїми сім’ями домагаються лише справедливої плати за свою працю і не керуються в цій справі жодними іншими міркуваннями.
Від товаришів друкарського ремесла.
У Львові, 27 січня 1870 р.»
На завершення цієї статті хочемо сказати, що будівлю друкарні, яка розташована на вулиці Личаківській, 3 і де відбувалися вищезгадані події, можна побачити під час автобусної екскурсії по Львову з гідом, при переїзді з Личаківського цвинтаря до г. Високий Замок.
