Підземелля Львова

Підземелля Львова – це не один єдиний заплутаний лабіринт підземним ходів під середньовічним містом. Кожна кам’яниця, костел, монастир чи собор, вежа, арсенал чи міська ратуша мали свої системи незалежних підвалів, ходів, чи, навіть, щось подібне до катакомб. Ми ж пропонуємо Вам ознайомитися нижче як з тими підземеллями, які включені у популярну екскурсію «Підземний Львів», так і з іншими, котрі входять до туру бюджетними тунелями.

 

Підземелля костелу Єзуїтів

Якщо ви любите все таємниче та нерозвідане, мрієте зануритись в давню історію та в буквальному сенсі доторкнутися до неї, радимо вам відвідати підземелля єзуїтського костелу – найзагадковіше та найтаємничіше місце у Львові, що ховає в собі велику мережу довгих тунельних ходів.

Хто ж такі єзуїти? Їх часто називали «солдатами Ісуса Христа» або «піхотинцями Папи». Заснував товариство єзуїтів, в далекому XVI столітті, іспанець за походженням, Ігнатій Лойола. Єзуїти мали бути одночасно монахами-проповідниками , учителями та священиками. До речі, чинний на сьогодні Папа Франциск є першим єзуїтським Папою Римським. Оскільки управителі цього ордену – високоінтелектуальні особи, то це посприяло дуже швидкому захопленню влади у всіх сферах. Вони підкорялися тільки Папі. Від церковних та світських законів були повністю незалежні, маючи структуру окремого державного механізму. Стати керівником товариства єзуїтів міг лише повністю вірний своїй справі монах.

У XVI столітті у місті Лева вони спочатку збудували невеличку дерев’яну церкву, а відтак, – кам’яний костел, – найвищу будівлю в середмісті того часу, котра майже прилягала до його оборонних мурів. Стіни храму зводились у XVII столітті. Однак, у підземних володіннях костелу збереглися залишки фундаментів будівель XIV – XV ст., на яких були зведені стіни вже в пізніші часи.
Також монахи Товариства Ісуса збудували навчальний колегіум, де можна було отримати якісну і, найголовніше, безкоштовну освіту представникам будь-якого стану, національності та віросповідання!

При вході у ці таємничі лабіринти під час екскурсії львівськими підземеллями туристи звертають увагу на давній дверний замок, зроблений у XVIII столітті. Варто зазначити, що це може бути найстаріший робочий замок Львова.
Структура підземелля має два яруси. Нижній ярус датований XIV – XV ст століттями. Він знаходився на рівні річки Полтви, вона протікала на місці теперішнього центрального проспекту Львова. Верхній ярус збудований у XVII столітті. На цьому рівні знаходяться давні артефакти: вкриті металевою іржею хрест і флюгер, які колись гордо височіли на даху церкви єзуїтів.

Одразу привертає увагу, ба, навіть, наганяє жаху на відвідувачів алебастрова труна, вага якої 600 кг. Вона належить Миколі Ігнатію Вижицькому. Ніхто точно не знає, чи був хтось похований в цьому саркофазі, адже дати смерті на ньому не викарбувано.

Ніхто не знає, чому бокова частина саркофагу зазнала значних пошкоджень. Вона має всі ознаки зламу. Дивлячись на це, складається враження, ніби хтось вперто намагався вибратися із важкої мармурової труни. Такі неспокійні думки надають набагато більшої містичності та таємничості цьому сакральному місцю.
Миколай Вижицький, шляхтич за походженням, був католицьким архієпископом у XVIII столітті. За видатні заслуги він отримав нагороду – орден Білого Орла. Ця відзнака вважається не тільки однією з найстаріших польських нагород, а й найвищим орденом Речі Посполитої. В підземеллі на стіні висить портрет Вижицького із цією почесною нагородою на грудях. Окрім цього, на саркофазі священика вигравіювано шляхетський герб роду Вижицьких із церковними атрибутами та Хрестом. Архиєпископ отримав цю відзнаку із рук короля Августа ІІІ. До речі, Іван Мазепа також був нагороджений цим орденом.
Окрім загадкової труни Миколи Вижицького підземелля приховують залишки фресок на стелі, датовані XVIII століттям. Варто звернути увагу на старовинну цеглу, на котрій видно сліди, залишені людськими пальцями, або лапами тварин. В давні часи глиняну цеглу втрамбовували вручну, однак сушили поступово, відкритим способом у полі, а тому запускали спочатку тварин, наприклад, собак, аби вони своїми лапами залишали сліди на ній, поки вона була сира. Окрім того, в цеглі давили пальцями відповідні виїмки, або рівчаки. Все це робилося для подальшого хорошого зчеплення цегли з розчином.

А ще у стінах вмонтовані кільця. Певний час деякі екскурсоводи розповідали, що це – місця для покарання боржників. Якщо родичі боржника повністю розплачувалися за борги – нещасного відпускали на волю. Проте він мав оплатити кошти єзуїтам за власне утримання та дворазове харчування. Однак, нещодавно встановили, що кільця були забиті в стіни значно пізніше, тому не могли використовуватися для вищевказаних цілей!
Чи не найголовнішою загадкою костелу єзуїтів залишаються тунелі, у яких запросто можна заблукати. Щоб цього не трапилось, найкраще забронювати екскурсію підземеллями Львова!
Крім усього іншого, на ній розкажуть вам, що деякі фрагменти стін підземних ходів нижчого ярусу є залишками дванадцятьох будинків, побудованих в часи Середньовіччя.

 

Відвідавши це чарівне місце, варто згадати мужнього та сміливого вельможу Яна Станіслава Яблоновського, портрет якого висить на стіні підземель. Він мужньо брав участь у всіх можливих битвах, що відбувались на той час. Воював у польсько-козацькій компанії та польсько-козацько-татарській війні. Яблоновський успішно очолював битви за оборону Львова та Золочівського замку від войовничих татар. Також, за його наказом, було укріплено деякі частини передмістя проти нападу ворогів.
Помер Ян Станіслав у Львові. Причиною смерті стала рана, отримана у Данії, що почала сильно кровоточити, несподівано відкрившись. Князя поховали в сімейному склепі костелу монахів-єзуїтів.
А ще, тут, під землею, є три макети нашого міста, які візуально показують його вигляд у різні віки. Розробниками цих панорам є подружжя Ігоря та Любові Качорів. У виставці нам представлено пластичні панорами княжого, готичного та барокового міста Лева, яке складалося із середмістя, Високого замку, гори біля собору святого Юра тощо. На трьох макетах представлено розвиток забудови впродовж чотирьох століть.
Перший макет присвячений Львову XIII століття – княжій добі. На ньому ми бачимо невеликі поселення, оточені дерев’яними оборонними мурами. Давній торговельний шлях проходив від Чорного до Балтійського моря через Львів. Це і допомогло розбудувати місто. Особливого процвітання зазнав Старий Ринок та різні монастирі. Як і всі давньоруські міста, Львів мав такі частини: замок на горі, передмістя і торговельну площу. Всі ці споруди оточувалися захисними валами та ровами.

 

 

За княжих часів помешкання будували виключно дерев’яні. Як показують розкопки, давньоруські будинки мали невеличкі розміри. Окрім цього, вони притулялися близько один до одного. На жаль, давнє дерев’яне місто не збереглося до сьогодні.
Інший макет зображує XV століття і присвячений львівському готичному стилю. Від макету готичного міста діти просто не можуть відірвати очей! І це є додатковим аргументом, чому під час перебування у місті Лева з дітьми слід замовляти тур підвалами Львова!

 

Готичний стиль є представником середньовічної культури Європи. Найбільшої популярності готика набула серед католицьких держав. На макеті готичного Львова добре видно, як розбудувалося наше місто після княжих часів. Значно збільшилася кількість храмів та житлових будинків.

 

Будинки, знову ж таки, зводили близько одні до одних. Проте матеріалом для будівництва було не тільки дерево. В цей період набули популярності фахверкові будівлі. Щоб збудувати таку споруду, спершу робили дерев’яний каркас для стін. Простір всередині цього каркасу заповнювали іншими будівельними матеріалами. Це могли бути глина із каменем. Фахверк, передаючи навантаження на основний каркас споруди, давав змогу полегшувати конструкцію стін. Такі будиночки були не лише кращими в користуванні, а й мали гарний зовнішній вигляд, який надавав особливої казкової атмосфери середньовічному місту. До речі, в деяких країнах Європи такого типу будівлі існують досі. 

Наступний макет – панорама XVIII століття, бароковий Львів. Цей стиль покликаний грандіозно прославляти вишуканість форм. Італійською означає химерний, хвилястий. Львів також славиться значною кількістю храмів та інших споруд в стилі бароко. До речі, костел єзуїтів – перший в Україні храм, побудований у бароковому стилі. Також, один з перших храмів в цьому стилі на польських землях того часу. Львів цього періоду можна сміливо називати кам’яним містом. Будинки на той період будувалися виключно з каменю. Після кількох пожеж, які принесли місту значні втрати, король видав указ про заборону зведення дерев’яних та фахверкових будівель, таким чином, оберігаючи місто від прийдешніх вогняних нещасть.

 

Наше місто було зовсім не таким, яким ми його бачимо зараз. Вивчаючи макет, добре видно, що середмістя охоплює багато будівель, розташованих близько одна до одної, огороджених могутньою оборонною стіною. Також можна зауважити появу великої кількості приміських церков та інших кам’яних споруд.
У Львові були й передмістя – неповторні місцини зі своїми законами. Вже майже століття минуло після їхнього злиття з центральною частиною в єдину урбаністичну систему.
Колись львівські передмістя були взагалі ніби іншим світом, що жив своїм окремим життям. Жителі цих місцин мали окремі звичаї та традиції, навіть своє особливе вбрання, яке відрізнялося від одягу центральної частини.
Дізнавшись деякі факти історії древнього Львова, мимоволі розумієш – ця таємнича територія не просто обитель вчених монахів, а й цінний сховок давньої культури та історії, розгорнувши який, із задоволенням пірнаєш у цікавий та захопливий світ розвитку та життя рідного краю. Тут є все – захоплююча історія, цікаві древні артефакти та, навіть, власні легенди. Все це Ви зможете почути та побачити на екскурсії «Підземний Львів».

 

Підземелля Домініканського монастиря

Як ззовні, так і всередині собор зачаровує своєю вишуканою величчю та неймовірно заспокійливою атмосферою. Та чи всі знають, що під його підлогою існує ще один не менш захопливий підземний світ, оповитий власними цікавими історіями? І чи завжди у стінах теперішньої Церкви Пресвятої Євхаристії панувала така блаженна та спокійна атмосфера?

 

Про підземелля Домініканського собору ходять десятки легенд. Львівський музей історії релігії відстоює думку, що вони є фрагментами колишнього палацу Князя Лева та його дружини Констанції. Саме цей кам’яний нижній ярус княжої резиденції зберігся після пожежі.
У підземеллі ми бачимо низькі стелі та товсті стіни, що характерно для романського періоду будівництва, запозиченого у XIII столітті від чехів. За версією деяких дослідників, палац князя Лева будувався якраз в цей період.
В одній із залів широкого підземного тунелю розмістилися фігурки монахів Почаївської Лаври. Вони нагадують нам про те, що будівничі палат, Лев та його дружина Констанція, завершили останні роки свого життя, як монахи!
В іншому залі катакомб знаходиться дерев’яний стовп, який ніби підпирає кам’яну стелю. Кажуть, що тут колись була кімната, де проводили страшні тортури, а до цього стовпа приковували найлютіших злочинців. Ще, в кімнаті катувань є фігура чоловіка-конокрада. Його ноги змащували олією та прикладали до вогнища, змушуючи зізнатися у всіх лихих вчинках. На сьогодні кімната тортур тимчасово закрита для відвідувачів, однак екскурсоводи не забувають розповісти про неї на екскурсії «Підземний Львів».
Крім кімнати катувань можна ознайомитися з келією одинокого монаха-відлюдника, який в щоденній ревній молитві благав Господа про спасіння світу.
В одній із зал ми бачимо воскову фігуру найбажанішої нареченої Речі Постолитої, Гальшки Острозької. Ще змалечку на неї випала слізна важка доля. Після смерті князя волинської землі, Іллі Острозького, його володіння перейшли в спадок ще не народженій єдиній дочці. Коли Гальшці виповнилося 14 років вона стала найбагатшою нареченою-спадкоємицею всієї Речі Посполитої. До неї сваталися всі: від молодих юнаків до пристаркуватих чоловіків. Вибір впав на князя Дмитра Сангушка, сина найкращого друга покійного батька. Проте мати Гальшки, Беата, не спішила віддавати єдину дочку настирливому нареченому, оскільки боялася втратити все майно.
Дізнавшись про це, брат покійного Іллі Острозького, Василь, разом з Дмитром взяли штурмом княжий замок та змусили бідну дівчину одружитися з Сангушком.
На цьому історія б закінчилася, проте Беата не могла з цим змиритися. Вона прибігла до короля і почала слізно благати про допомогу щодо захоплення її дочки, знову ж таки, з надією відхопити собі якусь частку володінь покійного чоловіка. Тоді король наказав стратити за безчестя Дмитра Сангушка, а Гальшку змусив одружитися з жорстоким тираном Лукою Гурком, який був старший за обраницю на 30 з гаком років.
Вирок збентежив матір Гальшки. Після трьох років такого життя в неволі з нелюбом, Гальшка разом з матір’ю втекли до Львова, де вони переховувалися в Домініканському монастирі. Ось тоді розпочалася справжня боротьба за наречену! Для того, щоби дізнатися, чим закінчилася ця дивовижна історія і які ще випробування випали на долю Гальшки, обов’язково радимо відвідати екскурсію «Підземелля Львова».

 

Підземелля копальні кави

Слово «підземелля» часто асоціюється з чимось таємничим та незвіданим, містичним, або, навіть, моторошним. Проте, не всі підземні лази такі. Сьогодні познайомимось із підземеллям копальні кави – неймовірно цікавим місцем народження цього ароматного напою.
Львів’яни вперто та впевнено стверджують, що кавові зерна видобувають саме в шахтах. У даних катакомбах можна переконатися в цьому на власні очі. Спускаючись крутими сходами вниз, одразу занурюєшся в дивовижно-ароматну та захопливу атмосферу кавового раю. Не забудьте одягнути каску, адже в шахту без неї не можна!

В підземеллі можна знайти дерев’яну криницю, наповнену цілющою водою. Відвідувачі полюбляють кидати туди монети, щоб повернутися знову в це прекрасне місце.
На стіні акуратно висять зразки робочої форми шахтарів. Одна зеленого кольору, інша – коричнева. Якщо шахтарі «добувають» зелену каву, то одягають перед тим зелену форму. Як тільки вони натрапляють на темну смажену породу, одразу переодягаються у форму коричневого кольору. Саме в цьому підземному світі ви можете побачити єдиний у світі забій, де «видобувають» зернисту кавову породу. Крізь кам’яну стіну чітко видно кавовий пласт, який завбачливі шахтарі залишили цікавим туристам для ознайомлення. Породу «добувають» за допомогою широких лопат, швидких відбійних молотків та гострих кирок. Після того кавові зерна завантажують у вагонетки та по рейках відправляють у потрібне місце. До речі, в кутку блискучий металевий елеватор хутко постачає видобуту кавову породу просто у магазин та кав’ярню зверху. До речі, на екскурсії «Львів очима дітей» гід дозволить малим туристам самостійно завантажити вагонетку кавовими зернами за допомогою широкої лопати!
А ще тут є чарівна кирка бажань. Потрібно просто доторкнутися до неї та загадати бажання. Кажуть, воно точно здійсниться.
У підвальному приміщенні кавової шахти також є пам’ятник Юрію Кульчицькому, родом з села Кульчиці, що на Самбірщині. Народився у XVII столітті. Бувши юнаком, Юрій пішов на Січ. Звідтіля разом з побратимами вирушив у морський похід, але невдало, бо потрапив до турецького полону. За час перебування у неволі Кульчицький не тільки вивчив досконало турецьку мову, а й ознайомився зі звичаями та традиціями турків. Однією з їхніх звичок було вживання ароматної запашної кави. Згодом сербські купці викупили з полону Кульчицького і відправили його в Белград для роботи перекладачем. Пізніше він перебрався до Відня. Ось тут і почалося найцікавіше. Коли турецька армія взяла в облогу столицю Австрії, саме український славний козак зумів поставити фінальну крапку в цій кривавій боротьбі. Спочатку Відень завзято та мужньо оборонявся від турецької навали, проте згодом сили занепадали, хвороби та відчай в місті загострювалися, люди втрачали віру в перемогу. Чи не єдиним виходом було просити допомоги у герцога Карла V. Проте передати листа герцогу з проханням про підтримку було нереально – турки чатували на всіх віденських посланців. Тоді за справу взявся славний запорожець Юрій Кульчицький. Він, знаючи мову та звичаї турків, зумів прикинутися мусульманином-офіцером й вдало пробрався крізь ворожий тил. В результаті підмогу відправлено – турків розгромлено. На знак подяки Кульчицькому подарували 300 мішків кави. Це дозволило славному козаку відкрити кав’ярні у Відні та привчити місцевих жителів до мистецтва кавоваріння. Кульчицький першим навчив віденців додавати в каву молоко, цукор та мед. Згідно легенди, до рідного міста Лева цей чудовий напій у зернах вперше привіз також Юрій Кульчицький.
Отже, для того, щоб спробувати найсмачнішу каву не обов’язково їхати у Відень. В тунелях копальні ви можете посмакувати найрізноманітніші варіації цього чудового напою. Кожен точно знайде щось до душі. Запаяна кава – найпопулярніша новинка серед відвідувачів. Її подають у металевих горнятках. Прямо перед вами вмілий бариста паяльником запаює піну, яка утворилася на вершечку чашки. Це справжнє фаєр-шоу, котре точно варте уваги! В кінцевому результаті ви насолоджуєтеся смачною кавою із затверділою солодкою карамеллю замість піни.

Копальня кави – це місце, де неможливе стає можливим. Місце, після відвідин якого в пам’яті залишаються вогняно-яскраві спогади. Місце, де подають запашний та ароматний напій, присмак якої ще довго нагадуватиме про казкове місто Львів зі всіма його таємницями та цікавинками. До речі, завдяки численним цікавинкам відвідання шахти кави включене в екскурсію «Львів для дітей», або ж в тур безкоштовними підземеллями Львова.