Є у Львові ренесансна каплиця Кампіанів, родзинкою якої виступають портрети – два мармурові погруддя із зображенням львівських патриціїв Павла і Мартина, батька й сина. Вони належать до колоритних індивідів не лише Львова, а й свого часу. До речі, побачити їхню каплицю та почути про них Ви зможете під час розповіді «Львів для туристів».
Ці люди були пов’язані з гуманістичними колами Кракова, вчились за кордоном і, як справжні представники тієї епохи, наділені «всіма крайностями життєвої і розумової енергії в їх єдності». Черствий й пихатий, доктор Павло був «людиною суворою, твердою і жадібною», не знав ні пощади, ні співчуття до своїх підлеглих. Все життя він прагнув до влади і багатства, не любив людей, і його ніхто не любив.
Так і його син Мартин викликав одночасно і захоплення і ненависть. Його, доктора медицини, вихованця падуанського університету, обзивали лихварем, хижаком, злочинцем і тираном рідного міста, і водночас ця людина жертвує на відновлення зруйнованого господарства міста, оборонних укріплень після облог, морових язв, пожеж величезні кошти. Львів був в економічній залежності від свого диктатора і 1628 р. оголосив йому справжню війну: позбавив його місця в міській раді і навіть міського права. Кампіан не скорився, і в той час, коли наближалась перемога у вигляді королівської реабілітації, він – помер! Все, що Мартин Кампіан робив, він робив з розмахом, демонстративною помпою. Він насаджував монументальні пам’ятки, міську вежу, будував оборонні укріплення, в яких вагомо втілилися його честолюбство і честь міста. І як визнання цих заслуг в надгробному написі читаємо: Saluo Campiano Felix Leopolis (Щасливий Львів вітає Кампіана).
Епітафійні портрети Кампіанів – це документи епохи. В них відсутня естетична оцінка людини, вони гранично об’єктивні – тут відтворені з непідкупною правдою, глибокою реальною оцінкою та сміливістю колоритні образи тогочасного Львова. Поряд з узагальненням в портретах виражені індивідуальні характери, запозичені з погрудних зображень нідерландських художників, в яких насамперед скеровувались прагнення на досягнення максимальної фізичної подібності. В зображеннях присутні той же підхід і та ж атмосфера, що панує в таких творах, як живописні портрети Стефана Баторія, Юрія Мнішека, Романа Сангушка. Отже, час створення портретів Кампіанів слід віднести до межі століть, бо вони ще тісно пов’язані з тенденцією XVI ст., що виражалась в досягненні конкретної індивідуалізації, об’єктивної вартості. Як на європейські виміри, таке явище характерне для епохи кватроченто. За стилем ці портрети близькі до статуй апостолів у вівтарі каплиці Кампіанів, бо технічні прийоми обробки мармуру, трактування окремих деталей (очі, вуха, волосся, перенісся, зморшки) виявляють руку одного й того ж скульптора – ним був Генріх Горст. Справді, між апостолами і портретами існує оптимальний зв’язок, хоч однаковою мірою жива розбіжність між ідеалізацією перших і натуралізацією других як вияв протилежності завдань. Праобразом служили скульптурні погруддя італійського мистецтва, що в даному випадку виражало честолюбні прагнення Кампіанів для підкреслення своєї причетності до гуманістичних кіл.
Якщо бажаєте детальніше дізнатися про каплицю Кампіанів, тоді Вас неодмінно зацікавить екскурсія храми Львова.
