Успенський храм у Львові є яскравим прикладом взаємодії західного та українського архітектурного мистецтва.
Виходячи з конструктивних даних церкви, можна допустити, що за первісним проектом її інтер’єр являв собою цільний зал – тут нефу відповідала перекрита куполом апсида, що м’яким півколом завершувала нерозчленований простір.
Прагнення Павла Римлянина прочитується в широкому трактуванні великих архітектурних мас. Це прагнення архітектора витікало із обмежених умов розміщення церкви, з того, що її споруда ставилася поряд з вежею, а, отже, монументальна тема в храмі, для надання йому домінуючого положення, повинна була набрати глибших за виразністю і змістом рис. Братство ж дотримувалося трикупольного завершення – ця вимога спиралася на канонічні традиції і посилювалася тогочасною ідеологічною позицією в боротьбі проти унії. Її міг втілювати Амброзій Прихильний. В цілому залишаючи проект свого попередника, він вносить зміни в архітектонічно-конструктивну частину споруди – вводить чотири підпори для підтримки центрального купола. Інтер’єр, таким чином, був поділений на три нефи, яким не відповідають ні апсида, ні плафон. В українській архітектурі таке розв’язання внутрішнього простору відноситься до явних анахронізмів: наслідок вимушеного компромісу.
Пластично-художнє вирішення підкупольного простору та скульптурне заповнення метоп Успенської церкви близьке художній декорації жовківського костьолу, що пояснюється майже одночасною працею над ними Амброзія Прихильного.
Обрамлення вхідних дверей церкви з вулиці і з двору цікаве тим, що виявляє дві різні за стилем засади. Мотив розеток, ритмічно поєднаних плетінкою, на порталі з двору походить з мистецтва Італії XV ст. і характерний для флорентійського оточення (Урбіно). Портал з боку вулиці оформлений мотивом розеток та рельєфних діамантових рустів, що є відбиттям ломбардських традицій. За часом появи він пізніший за перший і еклектичніший.
В цих скромних порталах безпосередньо втілилися дві творчі індивідуальності, не схожі між собою і суперечливо контрастні за естетичними переконаннями.
Успенський собор у Львові завершував ансамбль, пам’ятки якого, доповнюючи одна одну, нерозривно пов’язані між собою. Мужня простота вежі Корнякта, замріяна ліричність каплиці Трьох Святителів відтінюють епічну велич церкви, в якій втілилися погляди, культурні скерування та духовне благородство замовників.
Саме ансамбль підтверджує думку про творчий зв’язок західноєвропейського мистецтва з традиціями української культури. І, як пише сучасний німецький дослідник Г. Вайдгасс, в тих пам’ятках української архітектури, що відбивають зв’язки з італійським мистецтвом, «розуміння форм має стільки типово східних рис, що хоч трохи самосвідомому італійцеві їх не можна приписати. Навіть, коли архівні джерела або прізвища свідчать, що майстер був італійцем, то там, де можливе глибше дослідження, часто виявляється, що він уже далеко відійшов від властивого на його батьківщині розуміння форм і зрісся з естетичним світом слов’янського Сходу». Слід визнати, що у формуванні міщанської культури у Львові брали участь численні національності: німці, італійці, поляки, греки, вірмени, але визначальне забарвлення їй надавав український елемент. Польський історик В. Лозінський колоритно зауважив: «У Львові було мало русинів (українців), але багато Русі».
Побачити Руський квартал та Успенську церкву можна під час екскурсії Львовом, яка перенесе Вас у ті буремні часи.
