Під час подорожі Карпатами в туристичному автобусі екскурсоводи розповідають туристам багато цікавинок, зокрема й про типи житлових гуцульських дворів.
У XIX – на початку ХХ ст. на Гуцульщині виділилось два типи забудови дворів: відкритий двір з незв’язаними (або частково зв’язаними) будівлями і замкнутий двір («хата в брамах», «брами», «гражда», «хата з граждою»).
Вiдкриті двори, переважаючі на даній території, були кількох типів: вiльної забудови (окремо стоячі господарські будівлі розташовувались без певної системи, або паралельно хатi); Г-подібної забудови («хата з критим переходом»); П-подібної забудови («хата з переходами», «розімкнутий двір», «розімкнута гражда»).
Критий двiр зафіксовано спорадично тільки на високогірних осередках у верхів’ях Білого Черемошу (Верховинський та Путильський райони), в районах великих снігопадів. На території розселення східних слов’ян критi двори побутують на півночі Росії, а також у районах з довготривалими сніговими зимами.
Систематизація житлових будівель Гуцульщини дала можливість накреслити схему розвитку гуцульського житла, власне, дві лінії його розвитку: від однокамерної кліті-колиби та вiд двокамерної стаї- п’ятистінки. Перша лінія характерна як для постійних житлових будинків («хат оседкових»), так і для сезонних житлових споруд – зимарок, друга лінія – тiльки для сезонних житлових споруд — хижок.
Розвиток гуцульського житла по збережених та зафіксованих пам’ятках найкраще простежується на основі однокамерної хати-кліті, яку гуцули називають «бурдей» (найдавніші: з с. Кобилецька Поляна Рахівського р-ну, 1660 р.; з с. Верхній Яловець Путильського р-ну, кінець XVIII ст.; з с. Пистинь Косівського р-ну, початок ХХ ст. та ін.). Незважаючи на відсутність сіней та невеликі розміри (внутрішня площа часто не перевищувала 14 м2), внутрішнє обладнання бурдею відповідало традиціям українського народного будівництва. Поява такого типу житла фіксується археологічними дослідженнями на території розселення східних слов’ян не пізніше рубежа VIII-IХ ст. Наступним етапом є прибудова до житлової камери холодних сiней. Такі житла з XIX ст. Зафіксовані в селах Шепіт Путильського р-ну, Водиця Рахівського р-ну, Ільці Верховинського р-ну та ін. Прибудова сiней чітко простежується в усіх житлових будинках, незалежно від кількостi приміщень. Наступним етапом розвитку була прибудова притул – вузького хлiвця для худоби вздовж напiльної стіни чи бiля їï причілкових стін або навколо будинку з боку напільної та обох причілкових стін. Варіанти розвитку притул простежуються на багатьох будинках, серед них садиби у с. Поляниця Надвірнянського р-ну, 1860р. ; у с. Андреківське Путильського р-ну, кінець XIX ст.; у с. Космач Косівського р-ну, 1765 р.; у селах Лустун Путильського р-ну і Голови Верховинського р-ну, де притули були влаштовані при напiльнiй та одній iз причілкових стін, кінець ХІХ ст.; у с. Замагорів Верховинського р-ну з притулами бiля трьох стін, кінець ХVІІІ ст.; у с. Вороненко Надвірнянського р-ну, середина XIX ст.; у селах Білин Рахівського і Малиноватий Путильського районів, кінець ХІХ ст. Двокамерні житла з притулами вiдомi у східних слов’ян з Х-ХІІ ст.
Під час проходження туристичного маршруту Гуцульщиною Ви обов’язково побачите різні сучасні типи забудов дворів, які часто схожі на ті, що були 100 років тому.
