Споглядаючи важкодоступні гірські хребти та численні гірські села в долинах, багато туристів під час організованої подорожі Карпатами задають гідам чимало питань стосовно виникнення людських поселень в таких незалюднених місцях.
В середньому в карпатському середньовічному селі налічувалося 20-50 селянських господарств, які мали не більше 16—20 ланів землі. Усі багатодвірні поселення Українських Карпат виникли на базі небагатодвірних.
Поселенці, очевидно, селились великими сім’ями і, поступово перетворюючи ліси, чагарники на орну землю, починали будувати постійні житлові та господарські приміщення.
При забудові села дотримувались перевірених роками правил: будинки розташовувались на широкій терасі, близько води, але настільки високо, щоб на випадок повені вона не заливала житлових та господарських споруд.
Спочатку вся велика сім’я задовольнялась одним будинком, пізніше з неї виділялись окремі сім’ї, які будували для себе житло окремо.
Це одні з перших сімейні виробничі колективи, складові частини общини дворища, які володіли одним або кількома ланами землі й об’єднували кілька господарств великих сімей. Поняття дворища в процесі історичного розвитку пройшло певні етапи, з дворищ, як групи об’єднаних сімей, згодом формувалися окремі сільські поселення.
Можна припускати, що з часом, із збільшенням кількості населення, скупченням (звичайно відносним) будинків у центральній частині села, розбудовування його йшло за рахунок освоєння приток основних річок. При тваринницькому напрямі господарства розширення села йшло за рахунок освоєння нових лугів і полонин. При цьому не слід забувати, що заселення Карпат йшло як у Прикарпатті, так і в Закарпатті знизу вверх, про що говорять документальні матеріали про заснування окремих сіл.
Пізніше, із зростанням сімей, відбувався процес дроблення не тільки землі, а й присадибних ділянок, на яких почали будувати будинки найближчі родичі. В результаті, твердив М. О. Косвен, виник тип поселень, що становили об’єднання меншої або більшої кількості окремих частин села і мали назву «куч», гнізд, кварталів тощо. Ці об’єднання характерні для Гуцульщини, де вони отримали назву «кіпці», «оседки». Про це розповідається під час туру Івано-Франківщиною.
