Відразу за межами середньовічних міських укріплень Львова з південного боку знаходиться комплекс маньєристичного монастиря і костелу монахів-бернардинів. Екскурсійний маршрут по Львову включає його відвідування у складі туристичної групи, чи індивідуально.
Архітектор Павло Римлянин розпочав будівництво костелу Св. Андрія ордену бернардинів в 1600 р. – одночасно здіймалися оборонні укріплення довкола нього.
Інтер’єр храму до певної міри нагадує внутрішню структуру костьолу в Замості архітектора Бернарда Морандо (розпочатий 1587 р. і закінчений 1600 р.), який, не виключено, міг оглядати Павло Римлянин. Подібність простежується і в зовнішньому вигляді, у фасаді – звідси могли запозичити готичні елементи (кругле вікно-роза), які були близькими вихідцеві вихідцеві з Венеції – Морандо.
Спільними для обох костьолів було декоративне оснащення коробового склепіння стуковими кесонами (у бернардинському – збиті в 30-х роках XVIII ст.), а також могутня з багатим скульптурним обрамленням аркада, якою відділено центральний неф від бічних, та структури різних висот головного нефа і презбітерію. Але Павло Римлянин по-ренесансному зручніше пропонує систему освітлення за допомогою двох’ярусних люнетів (з південного боку) на відміну від складної системи ефектів світла, застосованої Морандо.
Вже в 1609 р. назріла незгода між архітектором і замовниками, яким фасад видався низьким, і з 1613 р. будівництво продовжував Амброзій Прихильний. В інтер’єрі, очевидно, роботи велися згідно з попередніми проектами, але фасад без змін в архітектонічно-конструктивній основі доповнили декоративно-скульптурним оздобленням. Стиль декоративних нововведень вказує на їх північне, нідерландське походження в сілезькій інтерпретації. Автором цих нововведень вважають Андрія Бемера, родом із Вроцлава.
Бемер в той час працював над спорудженням вежі для ратуші. Схожа вежа одночасно з’явилася поблизу бернардинського костьолу, що спонукало не тільки пов’язати їх одним авторством, а й схилитися до думки про участь Бемера в будівництві костьолу. Це могло відбутися після смерті Павла Римлянина (1618 р.), в період проведення робіт по внутрішньому оздобленню храму (1618-1630 рр.).
Вежа й декоративне оздоблення живописно збагатили споруду, що було схвально сприйнято сучасниками. Але порівняно з Успенською церквою бернардинський храм виглядав позбавленим стильової єдності й справжньої монументальності, несучи виразний відбиток перехідної епохи. Бемер маньєристичними шатами прикрив глибоку прихильність до готики, але це прикриття мало вигляд абстрактних формальних схем. Справді, маньєризм мав успіх там, де згасав гуманізм.
Але серед тогочасних сакральних споруд бернардинський костьол ефектно виділявся, запевняючи в меншій ортодоксальності і до деякої міри в свободі індивідуалізовано-художньої інтерпретації. І тільки таке виняткове поєднання різноманітних культурних нашарувань, зіткнення східного та західного художнього мислення, напруження ідейної боротьби, що точилася у Львові, привело до появи типово регіонального значення мистецького твору.
Завершуючи розповідь, хочемо підкреслити, що приїхавши у Львів туристичний маршрут до монастиря та костелу ордену бернардинів слід відвідати обов’язково!
