Родина Шептицьких відома в Галичині з середини 18 ст. Один із її представників, Ян Шептицький, одружився на доньці знаменитого польського комедіографа Олександра Фредро Софії. У них було семеро синів, з яких вижило п’ятеро. Усі народилися в їхньому родинному маєтку в селі Прилбичі, тепер Яворівського району. З ними жив священник-єзуїт, котрий викладав дітям різні предмети і виховував у глибоко релігійному дусі. Усі сини вчилися в Кракові в гімназії Св. Анни. Один із синів, на ім’я Роман (пізніше він став відомий як Андрей), замолоду мав мрію стати монахом. Про це він сказав своїм батькам, але ті направили його вчитися в університет Відня. Проте Роман навіть після завершення навчання заявив, що бажає стати монахом-василіаном. Мотивував тим, що в його родині було багато архієпископів УГКЦ. Папа Римський підтримав рішення молодого аристократа, бо розумів, що Українська греко-католицька церква потребувала освічених людей. Андрей пішов у монахи у Добромилі. Швидко робив кар’єру завдяки своєму ясному розумові, аристократичному походженню та ревному служінню Богові і народу. Одначе, коли став Станіславським єпископом, то зіткнувся з ворожістю з обох сторін: українці казали, що він хоче їх окатоличити, поляки, – що зрадив їх і їхню віру. Пройшли роки, перш, ніж українці зрозуміли, що їхній єпископ – це душа народу.
Прикладу свого брата прослідував і Казимир Шептицький. Маючи прекрасну роботу в австрійському парламенті, відвідуючи бали, він кидає все і йде в монастир, набуваючи ім’я Климентій. Тут долі братів переплелися знову, бо, як вже було сказано, греко-католицькій церкві бракувало талановитих організаторів. Андрей Шептицький створив чин студитів і призначив Климентія архімандритом ордену.
З плином часу Андрей Шептицький стає митрополитом. Церква під його керівництвом розквітає, пожертви від прихожан збільшуються. Але духовний лідер з розумом відносився до фінансових надходжень, вкладав їх у нерухомість та акції африканських компаній (звісно, вони належали церкві – !). Прибутки йшли на побудову лічниці на вулиці Озаркевича, де лікувалися бідні галичани-українці, будівництво церков, стипендії студентам, підтримку молодих художників (О. Новаківського, П. Холодного та ін.), ремонт церков та собор Святого Юра Львів.
Третій син Шептицьких Станіслав виконав мрію батька і став військовим генералом, воював на боці поляків у польсько-українській війні 1918-1919 рр., що й не дивно, враховуючи в якому середовищі він виростав і виховувався. У міжвоєнній Польщі Станіслав навіть був міністром. Однак, незважаючи на всі свої кар’єрні досягнення, помер бездітним.
Четвертий син Яна Шептицького та Софії Фредро, Олександр, став землевласником. З початком 2-ої світової був заарештований німцями, відвезений до Любліна, де піддавався тортурам та приниженням. Діти його емігрували в різні країни світу.
Останній п’ятий син, Леон, залишився в Прилбичах. В 1939 р. на Західну Україну ввійшла Червона Армія. Брат Леон, його дружина та священник-єзуїт були розстріляні просто на порозі свого дому, коли вийшли назустріч червоноармійцям, що увірвалися на їхнє подвір’я.
Андрей Шептицький помер 1 листопада 1944 року, через кілька місяців після повторного входження Радянської Армії до Львова. Остання подія могла прискорити його смерть, хоча, на той момент, він вже був у досить похилому віці. Йому було 79 років. В силу свого покликання він не міг мати сім’ї, тому, ясна річ, дітей не мав. Зараз, в собор Святого Юра у Львові щодня заходять сотні паломників і туристів, котрі відвідують крипти-поховання митрополитів, щоб поклонитися справжньому Велету Українського Духу.
Климентія Радянська влада заарештувала вже після смерті духовного лідера нації (при його житті боялися це зробити), відтак заслали у Володимир, де він і помер. Монахи-студити їздили шукати його рештки після смерті та не знайшли. Невідома також і дата його смерті (1950-ий, або 1951-ий рік).
