Протест львівських цехів і всієї громади проти бурмистра, райців і всього магістрату за свавільне господарювання в місті, 14 березня 1679 р.

Багато туристів, котрі приїжджають на екскурсії до Львова, дивуються розповідям гідів про те, яким утискам піддавалися жителі нашого міста в середні віки.

Найкраще прочитати про це в листі львівських цехів та громади до магістрату та уряду міста*:

“1679 р., березня 14. – протест львівських цехів і всієї громади проти бурмистра, райців і всього магістрату за свавільне господарювання в місті, контрибуції всупереч правам, неналежні тягарі та інші кривди.

До уряду і цих львівських гродських старостинських актів прийшли особисто старші і цехмистри цехів славетні Франтішек Вольський і Блажей Вільчек – різничого, Валентин Сментек і Григорій Вайдилович – пекарського, Каспар Ланцетний і Яцко Майдзевич – шевського, Григорій Лятинович і Іван Мільнер – золотарського, Григорій Вишинський і Яків Єнджейкович – кушнірського, Вацлав Вуйцик і Йосип Клюскевич – кравецького, Бальцер Дернер – слюсарського, Франтішек Конецький – мечничого, Павло Гняздушка і Андрій Скальміський – ковальського, Войтех Субович і Семен Левкович – сідлярського, Вавринець Марвський і Мартин Брдовський – бондарського, Станіслав Русин і Андрій Рурикович — теслярського, Матвiй Зємба i Ceвастіян Виправний – мулярського, Мартин Грушка і Войтех Стрижовський – медоварного, Кузьма Вадяк та Iван Башкевич – чинбарського, Данило Ясевич і Станіслав Котович – позументного, Войтех Лісовський – ткацького, Франтішек Купійович і Семен Нiзюкович – котлярського, Григоpiй Дродзіцький і Блажей Дашкевич – гонтарського цехів. Жалібно скаржилися від свого імені, від імені своїх колег, інших цехів і всього поспільства міста Львова, як тих, що в місті, так і тих, що на передмістях живуть, на шляхетних пп. бурмистра, райців, війта і на весь Львівський магістрат, ледь не з важкими сльозами протестували проти них перед тим вже урядом і актами в спосіб поданий нижче:
Згаданому шляхетному Львівському магістратові добре відомі всі привілеї, права і вільності міста Львова і всього поспільства, надані ласкаво цьому місту і його жителям найяснішими королями, панами і монархами польської корони. Ще свіжа в пам’яті лібертація, постановлена новою конституцією за дозволом станів і схвалена всіма станами за особливою увагою і майже батьківським піклуванням найяснішого, нам щасливо пануючого короля і пана. Задля і з уваги на втрачені достатки і маєтки та спустошення добра під час теперішніх ворожих наїздів, поспільство міста Львова було звільнене на десять років взагалі від всяких податків, щоб місто і його жителі могли радіти такою великою послугою, даною всією республікою. Пп. райці не звертають зовсім уваги на знищені і зруйновані маєтки всіх громадян міста Львова в цей найбільш згубний час. Вони також не зважають на їх заслуги і посвяту, зроблені ними і стільки разів показані в pізних випадках – у численних війнах i під час різних ворожих наїздів, під час важкої облоги цього міста, – ведені тільки одною любов’ю до батьківщини. Як колись, так і тепер при постійних нападах, у важких і голодних облогах вони не жаліли не лише свого майна на захист міста, але й свого здоров’я та власної крові для його оборони. Один тільки плебс – самі теперішні позивачі і цехи вдержалися при фортеці, при його костьолах на захист божої слави та залишилися вірні найяснішому своєму пану, якому склали присягу. У той час шановні райці були відсутні. Вони ж зі своїм майном, жінками і коханими дітьми покинули місто, зломили віру у колись складену своєму панові присягу, лишили поспільство, наче на сміх, на всякі небезпеки та десь здаля оглядали жалібний кінець, або, вірніше, раділи загибелі протестуючих. Врешті, зневажаючи права, вільності і привілеї, здавна надані громадянам цього міста, ніяк не дбаючи про посполиті права, не боячись суворого покарання порушників закону і королівської конституції, хоч знали добре, що цехи у всьому виконують свої обов’язки і служать своєму урядові, що кожний цех, крім свого обов’язку, забезпечує башти не тільки амуніцією, снарядами і зброєю, але також щодо постачання продовольства забезпечує їх усяким харчуванням і виконує свої повинності. Вони не рахувалися з цим, але щоб ще більше гнобити і шкодити теперішнім позивачам, усім цехам, їхнім колегам і всьому поспільству цього міста, змовлялися в різні часи, порозумівалися нишком між собою, майже напосівшись на дальшу згубу і справді вже останню руїну протестуючих. Вони шукали всяких засобів, якими б могли привести виснажений народ до краю безодні, і їх завжди знаходили в контрибуціях, постійних нестерпних та вигаданих примусових стягненнях і податках. Які тільки в pізні часи могли вишукати способи, щоб зруйнувати поспільство або поневолити бідних людей, на це спрямовували усі ті засоби, всі свої бажання, думки і підступи і до такої міри винищили і привели до падіння майже вкрай замучене поспільство, що є багато таких, які з їхньої вини живуть з жебрацтва і милостині, оплакуючи свій занепад у кривавих часах. Hе досить того, що згадані ї. мм. пп. райці вигадують важкі і часті примусові сплати податків, накладаючи їх на цехи і простий народ своєю власною нахабністю і вигадкою, але ж вони забирають у свою особисту користь данини і податки, витискаючи насильно з бідних людей майже останню кров. Не досить того, що примушують до паскудних і не відповідних особистих послуг хоч бідніших, але своїх громадян, надають різним – різні завдання, згідно з ремеслом і знанням, не дають їм за працю жодної винагороди, або дуже мізерну, але для більшого гноблення бідних людей дуже часто обтяжують їх і силоміць примушують до того, від чого повинні бути, за божим і людським законом, завжди вільні. Перш за все наказують, навіть надмірно всіх примушують, наново лагодити міські мури, вежі і брук на передмістях, зруйновані і знищені почасти довгим часом, почасти їх недбальством, за власні кошти протестуючих і всіх цехів, за їх старанням і коштом, хоч лагодження за законом, ніколи до них не належало і не належить, бо для цього призначені інші прибутки. Вигадуючи з будь-якої нагоди і часті, незносні стягнення, накладають на цехи і поспільство, а дуже часто з-за однієї нагоди і на одні і ті ж потреби тричі збирають суми. Незважаючи ні на спроможність людей, ні на дуже малі й нечисленні цехи, ні на прохання й гарячі протести, наказують складати великі, неймовірні суми; наказують опечатувати пивниці, квартири й худобу; обтяжують довгим і важким ув’язненням. Без усякої поваги лають людей і зневажають непристойними словами в присутності гідних людей, навіть шляхетського стану, Крім того, затримують їх у в’язниці по кілька тижнів або по кільканадцять днів і не звільняють їх раніше з ув’язнення, хіба за великі гроші й пені, які стягають собі за своєю волею, а не накладають по справедливості й чесно. І коли якийсь з міщан, скривджений важким присудом, хоче апелювати проти того несправедливого присуду, не тільки не допускають жодної апеляції, яка за законом повинна йому дозволятися, але, нагодувавши і образивши досхочу ущипливою лайкою, саджають у в’язницю і мучать голодом і спрагою та для погрози іншим примушують платити незносні пені. Отож і ця жорстокість не менш важка, а ледве терпима як для самих протестуючих, так і для всіх їх колег, цехів і цілого поспільства, коли з якої-небудь, а часто без жодної причини наказують міським слугам ловити прилюдно по вулицях і площах, гонити по вулицях, витягати та виволікати з будинків як підозрілих, ніби гультяїв, жителів міста, заприсяжених та власників майна, дивуючи цим чужих людей і приїжджих купців різних народностей і країв, наказують проти звичаю вартувати на валах, хвіртках і брамах, де бідні люди перебувають безсонні ночі і дні на сильних морозах, зазнаючи великих втрат і шкоди в своїх ремеслах і заробітках, А коли хтось з поспільства, скривджений, скаржиться на якогось з ї. мм. пп. райців і просить справедливості, не тільки їх не отримає, але дуже часто карають його за те, що виступає проти влади. Не меншим тягарем для бідних людей усіх цехів і поспільства є також і те, що їх примушують вивозити гній з міста своїм коштом і за свій рахунок, і те, що повинно йти за рахунок державної казни, що належить до обов’язків міських довколишніх сіл, які знаходяться під володінням ї. мм. пп. райців, вони накладають на бідних людей, а з зібраних звідти великих сум дуже мало дають на загальні потреби, все беруть для свого приватного вжитку. Ось недавно, кілька тижнів тому, всі цехи і поспільство, за рішенням і наказами ї. мм. пп. райців, склали певну суму на дорогу до Гродна, на сейм; кілька тисяч відрахували і віддали в розпорядження в надійні руки тих же ї. мм. пп. райців. Не відпочивши ще добре після першого випадку, знову примушують усі цехи загалом скласти і віддати вдруге таку ж суму, яку не розподіляють вірно і справедливо між цехами, а за своїм власним розсудом накладають певні суми на кожний цех окремо і стягають їх силою від усіх, погрожують і лякають в’язницею. I дійсно ув’язнюють, напосідаючись на життя бідних людей, зневажають прилюдно і особисто та обіцяють ще щось важче і трудніше для пригноблення бідних людей. Тому названі протестуючі у зв’язку з цими та іншими подібними насильствами, кривдами, шкодами і претензіями вносять цю свою жалібну протестацію від свого імені, усіх колег, цехів і поспільства проти шляхетного Львівського магістрату, який до них дуже несправедливий та кривдить їх, і заявляють, що тих усіх кривд, утисків і насильств, про які на судовому процесі докладніше розкажуть, будуть доходити судом перед королівським двором зі збереженням, якщо і оскільки буде потрібно, повністю можливості її, поширення або обмеження.”

 

*Історія Львова в документах і матеріалах. Збірник документів і матеріалів. Упорядники: У.Я.Єдлинська, Я.Д.Ісаєвич, О.А. Купчинський та ін. К, Наукова думка, 1986 р., с. 84-87.