Легенди та неймовірні історії Личаківського кладовища – це в абсолютній більшості не моторошні, а цікаві розповіді, які, як правило, ґрунтуються на реальних та, часто, драматичних подіях. Найчастіше їхня поява зумовлена відсутністю достатньої кількості інформації про похованих, або їхніми екстраординарними вчинками, або невідповідністю надгробків тим даним, які існують про ту чи іншу могилу. Інші захоплюючі історії, наведені нижче, базуються на достатній кількості даних, які були записані ще за життя чи відразу після смерті тієї чи іншої відомої особи, похованої на Личаківському цвинтарі.
Якщо ви налаштовані отримати більше інформації та достовірних даних про видатних людей, котрі спочивають на території меморіалу за адресою: вул. Мечникова, 33, тоді вам необхідно замовляти популярну екскурсію львівським некрополем.
Легенда про невиліковну хворобу митрополита С. Стефановича та його несподіване одужання
Вірменський архієпископ Самуель Стефанович дуже тяжко захворів у віці 75 років. Відчуваючи близьку кончину, він замовив гарний гробівець у неоготичному стилі. Коли все було зроблено та встановлено на місці його майбутнього поховання, духівник несподівано… виздоровів. І потім ще довгих 28 (!) років приходив прибирати довкола своєї могили, аж поки не помер у віці 103 роки.
Містичний гробівець графинь Замойських
Є на Личаківському цвинтарі гробівець, збудований із дорогого шведського граніту, привезеного із Бельгії. В ній поховані 92-річна мати Розалія та її донька Ванда. Згідно з легендою, при похованні молодшої із Замойських, туди поклали кришталеві із позолотою черевички. А щоб їх ніхто не вкрав, встановили потрійний вхід до гробниці. За масивними чавунними, гарно оздобленими зовнішніми дверима встановлена потужна кам’яна плита. За нею йде таємний вхід, де зверху донизу під певним кутом перетинаються сталеві металеві прути із загостреними кінцями. Якщо злодіям вдалося б відчинити перші двері та відсунути плиту, то вони застрягли б при спробі протиснутися поміж прутами.
Народження цієї легенди може бути зумовлене особливостями зовнішнього вигляду гробівця та передчасною смертю старої графині та її доньки, котрі загинули під час пожежі 1902 р. Їхній склеп, на відміну від всіх інших на поховальних полях, є вузьким, довгим та високим, виготовленим із чорного-пречорного шведського діабазу (різновиду граніту). Відмінною рисою цього матеріалу є те, що після відповідного шліфування він зберігає блиск протягом десятиліть. Переважна більшість гробівців на знаменитому кладовищі міста масивні, приземкуваті, широкі та виготовлені з пісковику чи іншого дешевого каменю з різними відтінками сірого кольору. Також, вхід до місця спокою Замойських захищений не низькою і квадратною кам’яною плитою, а парою дорогих, високих і масивних кованих дверей. Все вищеописане десятиліттями наштовхувало людей на різні містичні припущення.
Ворота у потойбічний світ на могилі австрійського губернатора Франца фон Гауера
На могилі австрійського губернатора Галичини і Лодомерії встановлений цікавий надгробок у вигляді пілона – воріт у древньоєгипетському стилі, вхід до яких охороняють два кам’яні леви. Кажуть, що в часи свого правління Франц фон Гауер був відомий розмахом корупції, яку запровадив. Всі, хто був залежний від губернатора, стогнали від його поборів. Саме тому після його похоронів та спорудження оригінального намогильного пам’ятника поширився жарт, що леви, насправді, охороняють не губернатора від непроханих гостей, а світ від того, щоб він не повернувся та став займатися здирствами знову.
Масонський обеліск з дивними знаками
На полі №10 в мало відвідуваній людьми місцині похований відомий свого часу в європейських колах ректор львівського університету, доктор медицини, масон Франц Мазох (1763-1845). Пам’ятник над його могилою у вигляді обеліску, який увінчує кам’яна куля, домінує над довколишніми надгробками, бо має висоту 6-7 метрів. Підтвердженням приналежності цього представника львівської еліти до потаємної організації «вільних каменярів» служать якісно висічені в камені масонські символи: трикутник, всевидяче око в ньому та мак. Знаки по-мистецьки приховані серед безлічі чудових орнаментів. Разом з тим, масони полюбляли й інші натяки на свою приналежність до ордену. В даному випадку це – крилата земна куля (алегорія плинності часу) на вершині обеліску, обкручена змією, що схопила себе за хвіст (символ циклічності світу). Є й інші загадкові елементи різьби на обеліску, про які розповідає наш екскурсовод по Личаківському кладовищу.
Цікаво, що цей масон є дідусем знаменитого письменника Леопольда фон Захер-Мазоха, який вперше описав явище, що пізніше отримало назву «мазохізм».
Фатальне кохання Едмунта Яскульського
Зазвичай на Личаковському пантеоні відвідувачі захоплюються надгробками, але, навіть, не цікавляться, хто ж їх висік в камені. Одна з найгарніших скульптурних композицій знаходиться на могилі вірменського благодійника Юзефа Торосевича. На п’єдесталі відомий меценат сидить на кріслі, а до нього горнуться двоє хлопчиків – сиріт із сиротинця, який він за свій кошт збудував, утримував та на функціонування якого заповів всі свої статки. Фігури композиції настільки реалістичні, що здається, ніби їх вирізав із пісковику майстер високого класу. Насправді, цей шедевр створив зовсім молодий глухонімий від народження скульптор Едмунд Яскульський. Це була перша і єдина його робота на Личаківському передмісті.
Будучи сповненим сил та енергії, Едмунд покінчив життя самогубством у віці 26 років. Причиною було нерозділене кохання. Найцікавіше, що фігури похованого та хлопчиків, над якими він працював перед смертю, ніби випромінюють сум та викликають незрозумілий жаль. Згідно з легендою, скульптурна композиція вийшла такою чудовою, бо молодий скульптор вклав в неї всю свою душу, оскільки розумів, що це останнє його творіння.
Каплиця з химерами
На Личаківському кладовищі є унікальна каплиця графів Цетнерів. В пониззях ламаного даху каплиці, на кутах встановлені чотири потворні пащі міфічних створінь. Ці химерні голови, використані для оздоблення, насправді мають велике практичне значення. Під час сильного дощу вони відводять потоки води подалі від споруди. Сама капличка збудована в затінку дерев в неоготичному стилі українським архітектором І. Левинським. Віддалене та глухе місце її знаходження, старовинний вигляд та страшні пащі чудовиськ по кутах наштовхують багатьох на думку, що тут кояться нехороші речі, особливо в негоду, або в сутінках.
Легенда, увічнена в камені
На території національного музею «Личаківський цвинтар» є сотні надгробків високої мистецької цінності, виготовлених скульпторами світового рівня. Однак про похованих у деяких з них ми практично нічого не знаємо. Однією з таких осіб є Розалія Меленевська (1781-1819, поле №19). Як бачимо з років її життя, вона померла молодою, інформації про неї неможливо ніде знайти. На жаль, архіви Личаківського кладовища згоріли під час світових воєн. Проте пам’ятник, встановлений на її могилі, розкриває майже легендарний сюжет.
Він складається з кількох частин. На видовженому вапняковому блоці з одного боку розміщений п’єдестал, доповнений текстом прихованого характеру. На ньому встановлена умисно зламана колона з канелюрами. Вона означала передчасну смерть. На другій стороні блоку – скульптура воїна у давньоримських обладунках. Тіло мужчини згорблене, голова сперта на ліву руку. Це образ чоловіка в розпачі. Оскільки права рука воїна спирається на щит, то стає зрозуміло, що звістка про смерть дружини застала його у військовому поході. У нижньому горельєфі фронтонної стіни п’єдесталу втілено кульмінаційний момент прощання найближчих родичів з прекрасною шанованою жінкою. Нечисленну похоронну процесію замикає… немовля, загорнуте в пелюшки.
Незважаючи на те, що інформації про сім’ю та смерть Розалії Меленевської не збереглися, але завдяки багатокомпонентному надгробку ми розуміємо, що вона померла, поки чоловік був на війні. Можливо це сталося під час родів, що було частим явищем в ті часи.
Виконання цієї скульптурної композиції належить знаменитому львівському скульпторові Антону Шимзеру.
Поховання королівського секретаря
На полі №14 в сімейній гробниці похований останній секретар останнього польського короля Станіслава Августа Понятовського Станіслав Тульє (1741-1843). Відомо, що Станіслав Август хотів зберегти польську державу і здійснити реформи, однак всі довкола з різних причин намагалися йому в цьому зашкодити: крупні землевласники, котрі організували рокош, сейм, Пруссія та Росія. Станіслав Тульє після втрати Польщею незалежності і детронізації короля Августа переїхав до Львова і тут був похований. На жаль, він не написав мемуарів (або вони ж були втрачені), а всі секрети королівського двору забрав з собою на той світ. Через це ми так і не дізнаємося, чому Ст. Понятовський час від часу приймав різноманітні суперечливі рішення, які часто спрацьовували супроти польської держави: робив це під тиском обставин чи в силу свого характеру.
Дуже шкода, але варвари розтрощили низку овальних портретних зображень представників родини, виконаних на випуклій кераміці та розміщених свого часу під сандриком гробівця. Серед них був і портрет 102–річного Станіслава Тульє…
Граф, що подарував Львову театр, а другу дружину
На екскурсії «Романтичні історії видатних львів’ян» ви обов’язково почуєте про любовний трикутник, в який були втягнуті австрійський аристократ Ст. Скарбек, його дружина Софія Яблоновська та друг графа комедіограф О. Фредро. Цікаво, що Ст. Скарбек не заперечував від розлучення з дружиною, котра його таки добилася, і через 11 років взяла церковний шлюб з О. Фредро. При цьому старий вельможа не став сваритися з другом – комедіографом, бо розумів, що таке кохання! А для Львова він залишив чудовий театр майже на 1000 місць, який функціонує за призначенням і до сьогодні.
Свого часу на полі №14 в сімейній каплиці Скарбеків і був похований благородний меценат. А де поділися його останки наприкінці XIX ст. ви дізнаєтеся на екскурсії «Не такий Личаківський цвинтар».
Син готельєрів, що став легендою при житті
Фердинанд фон Бауер (1825-1893) народився у Львові у сім’ї, що не мала ніякого відношення до військової справи – його батько Матіас володів готелем. Однак він вибрав військову кар’єру та в кінці XIX століття став військовим міністром Австрійської імперії. Ф. фон Бауер здійснив реформу імперських військ. Найголовнішим було те, він увів у використання 8 мм гвинтівку Манліхера та цілком переозброїв армію. Ще за життя став легендою, однак несподівано помер у Відні у 1893 році. Його тіло привезли та поховали в оздобленому численними скульптурами родинному гробівці на полі №5.
Кримінальна історія, в якій жертва – священник, а підозрювані – шанована шляхтянка та її син
В 1889 році на священника Яна Тхожницького з Кукезова було здійснено замах, але він вижив. Пропала велика сума грошей, що належала йому. Підозра впала на власницю місцевого маєтку Марію Стшелецьку та її сина Олександра. Процес над ними був гучним, але підозрюваних виправдали. Винуватців замаху так і не знайшли… Старенький священник через 3 роки помер та був похований на Личаківському цвинтарі на полі №68. Історія замаху та самого процесу лягли в основу роману «Основи суспільности», написаного Іваном Франком. На основі роману українським режисером О. Біймою в середині 1990-х був знятий захоплюючий 7-серійний художній фільм «Злочин з багатьма невідомими».
Чому в найбільшій каплиці Личакова похована тільки одна особа?
Петро-Володимир Барчевський був казково багатим підприємцем. На полі №70 він збудував найбільшу та найгарнішу каплицю Личаківського цвинтаря без жодної цегли, у мавритансько-візантійському стилі. Передчасно помер у Празі. Його тіло було перевезене до Львова та поховане в підземній крипті збудованої ним міні-церкви. Залишається загадкою, навіщо він збудував таку велику каплицю, якщо сім’ї так і не створив і дітей не мав, а всі свої кошти заповів на школи, лікарні, університети та дитячі притулки. Пошук відповіді породив численні легенди, про які дізнаєтеся на прогулянці нетуристичними місцями Личаківського цвинтаря.
Леон Пінінський та «відтермінування Страшного Суду»
Професор львівського університету та намісник Королівства Галичини та Лодомерії (1898-1903) Леон Пінінський ще за життя зажив собі славу надзвичайно суворого екзаменатора. В той час у Львові ніхто не знав так римське право, як він! Відразу після його смерті студенти – юристи почали жартувати, що «професор на тому світі знайде легальний спосіб внести відтермінування Страшного Суду над ним». Усипальниця графів Пінінських побудована на місці розмежування двох полів №70.
Легенда про коваля Дмитра та його конкурента німця Фогта
Родина Фогтів оселилася у Львові ще в далекому XIII ст., але своє прізвище отримала через 100 років і нижче зрозумієте чому. Родом вони з Німеччини. Відомо, що німецькі ремісники і будівельники високо цінувалися в Галицькому та Польському королівствах. Тому князь Лев надавав німецьким майстрам різноманітні пільги, щоби привабити їх у свої володіння.
Згідно з легендою, німець Фогт, оселившись у княжому Львові, виготовляв мечі з прекрасно інкрустованими коштовним камінням ефесами. Зброяра всі поважали за працю та талант. Його конкурентом був майстер – русин Дмитро. Він хоч і не вмів так гарно оздоблювати ефеси, але добре кував міцну крицю своїх мечів. Тим не менше, роботи вистачало всім і чужинець Фогт прекрасно почував себе у княжому місті.
Ситуація змінилася у зв’язку з приходом військ короля Польщі Казимира III. Кількадесят (а може сотень?) поляків загинуло при штурмі міських укріплень, а після захоплення твердині стали шукати винного у стількох смертях своїх воїнів. На допомогу їм прийшов вище згаданий німецький мечник, котрий вказав на Дмитра. Мовляв, саме від його мечів і загинуло стільки нападників. Дмитра стратили, а німця зробили війтом. Тому його стали називати «Фогт», що з німецької означає «війт».
На Личаківському цвинтарі в мініатюрній капличці упокоївся нащадок роду Ян (1824-1894, поле №77). За свого життя він був цісарсько-королівським старостою. Цікаво, що століття минали, але представники родини Фогтів завжди посідали ласі посади при будь-якій владі.
Драматична доля рисунків Дюрера
В чужому гробівці родини Клямутів похований останній директор Оссолінеуму Мечислав Гембарович (1893-1984, поле №60). Він переховував колекцію німецького художника епохи Відродження А. Дюрера у перші дні нападу нацистської Німеччини в 1941 році. Однак, Г. Герінг поклав око на ті малюнки ще задовго до початку війни з СРСР. У Львів приїхав спеціальний мистецтвознавець нацистів, щоб їх розшукати. Звісно, почали жорстко допитувати директора Оссолінеуму, яким на той момент був М. Гембарович. Під страхом смерті він був змушений передати рисунки окупантам, які відразу повезли їх у Берлін. Г. Герінг подарував скарб Гітлеру на день народження, чим неабияк підняв настрій своєму фюреру.
Подальша доля колекції малюнків була карколомна. Вкінці війни американці виявили малюнки в соляній шахті в Австрії, де їх намагалися сховати гітлерівці. В 1950 р. Держдеп США ухвалив рішення передати малюнки нащадку роду Любомирських, які, власне, і заснували Оссолінеум. Рішення було суперечливим, його не визнали ні Польща, ні Україна. Єжи Любомирський потребував грошей, тому розпродав рисунки на аукціонах. Деякі з них знаходяться в музеях світового рівня, але більшість – у приватних колекціях. Сумно, що люди не зможуть більше ніколи насолодитися довоєнною збіркою Дюрера в якомусь одному музеї чи виставці…
Людина – муха
У верхньому куті поля №61 похований акробат Стефан Полінський (пом. 1929 р). Славився тим, що натягував канати між дахами будинків над вулицями і переходив по них, чим викликав бурхливі оплески глядачів. Він одягав чорний одяг та широкий темний плащ, за що отримав прізвисько «людина-муха». Однак, у Львові його спіткала невдача. Він перейшов по линві від одного будинку до іншого, що належав пані Телічковій, однак, зіскакуючи на карниз, послизнувся та впав на бруківку. Дивно, але його трагічна смерть викликала гумористичну реакцію львівських батярів. Вони навіть склали пару віршованих рядків про це:
Приїхав до Львова чоловік-муха,
Виліз на Телічкову, впав і випустив духа…
До речі, про ці та інші гумористичні ситуації ми розповідаємо на екскурсії «Веселі львівські історії».
Легендарний хорунжий Шимон Візунас Шидловський
Постать учасника Польського повстання 1863-64 рр. Шимона Візунаса Шидловського, похованого на полі №40, є доволі загадковою і легендарною.
Ми не знаємо точного місця і дати його народження, хоча знаємо, що походив із давнього князівського роду Святополків-Мірських. Його знав російський цар Олександр II, він переписувався з румунською королевою Кармен Сілвою, служив ад’ютантом російського генерала Ф. Трепова. Однак, пізніше він порвав з російським оточенням та вирішив присвятити себе служінню Вітчизни, а саме Речі Посполитої. За національністю він, скоріше за все, був білорусом. Під час повстання 1863-1864 років був кілька разів тяжко поранений, причому права рука в нього після цього перестала функціонувати взагалі. Осів у Львові, брав участь в різних польських патріотичних акціях. Про нього залишилися дуже уривчасті спогади без конкретних дат, надиктовані ним самим, бо правицею писати не міг. Не виключено, що він і не пам’ятав вже років, бо спогади записані наприкінці його життя.
На Гірці польських повстанців на Личакові йому встановлено величний пам’ятник. Герой стискає в руці хоругву Вітебської землі, котру, за легендою, проніс із собою через усе своє життя…
Легенда про сплячу красуню
Спляча красуня, увіковічена в камені, має конкретне ім’я – Регіна Марковська. Легендарна версія, яку люблять повторювати екскурсоводи, говорить, що вона спочатку втратила старшого сина Вітольда віком семи років (причина невідома). Через короткий проміжок часу помер і молодший синочок Андрій віком 1,5 року. Регіна не могла витримати цього горя.
Оскільки була акторкою львівського театру і за сценарієм мала нібито померти вкінці п’єси, то перед тим прийняла смертельну отруту. Глядачі зривалися з місць, плескаючи у долоні і думаючи, що це вдала гра талановитої акторки, однак вона так і не підвелася з того місця, де померла… як акторка і як людина…
Загадка зникнення крилатого скорботного ангела з могили Марковських
На дуже давніх фотографіях, зроблених ще перед Першою Світовою війною, видно скульптуру скорботного Ангела, який сумно дивиться на пам’ятник Сплячій красуні, під яким похована акторка театру Регіна Марковська. Його висота разом з п’єдесталом була десь приблизно 2,5 метри. Тим не менше, на післявоєнних фотографіях цієї скульптури вже нема, а де поділася – не знає ніхто. Записи про зникнення чи перенесення фігури ангела також не збереглися. Звісно, що це породило чимало різноманітних чуток, однак питання залишається актуальним до сьогодні. Про цю та попередню історії, до речі, згадується в статті «Загадки надмогильних пам’ятників Личакова».
Чому тіло письменниці Г. Запольської не ховали п’ять днів
Письменниця та актриса театру Габріеля Запольська славилася своїм різким, часто в’їдливим характером. Ця риса проявлялася в її творах, зокрема, в п’єсі «Мораль пані Дульської». Одного разу, виступаючи на сцені театру, Габріела втратила свідомість і дві доби пролежала в летаргічному сні. Цей факт пізніше став причиною того, що її не ховали після біологічної смерті цілих 5 діб! Про це згадується у статті «Вражаючі історії похоронів деяких знаменитостей, похованих на Личакові». Письменниця померла в грудні 1921 року. Було дуже холодно, будинки в той післявоєнний час опалювалися погано і її тіло довго не розкладалося. Людям кілька днів здавалося, що акторка просто впала в кому. Тільки коли її тіло почало розкладатися, всі кинулися організовувати процес поховання. Про її цікавий життєвий шлях розповідають на екскурсії «Личаківський цвинтар для поляків».
На цьому ми завершуємо цикл легенд та цікавих історій про похованих та могили Личаківського кладовища. Якщо маєте бажання побувати на інших привабливих локаціях та почути захоплюючі розповіді від наших гідів, пропонуємо щось вибрати із каталогу екскурсій Львовом та замовити у нас.